Кобиляцька: Бути кандидатом у першокласники нелегко

Бути кандидатом у першокласники в Україні нелегко. Надто, якщо в батьків є бажання, щоб їхня дитина вчилася не в звичайній, а в спеціалізованій школі. Мій син Андрійко 1 вересня вперше сяде за шкільну парту. Проте для цього і нам, його батькам, і йому доведеться пережити чимало перипетій та випробувань.

Досвідчені батьки знають, що до кінця весни їм потрібно вирішити відразу кілька важливих питань — обрати школу, підготувати дитину до вступної співбесіди (якщо йдеться про спеціалізовану школу) і знайти першу вчительку, яка допоможе маленькому учневі «гризти граніт науки».

Оскільки син не ходив до садочка, то ми самі вчили його читати, рахувати і писати. Щоправда, не хотілося дуже навантажувати дитину під час навчання у початковій школі, тому вирішили спочатку піти у звичайну школу, яка знаходиться поряд із будинком. Щоб уникнути співбесід та захмарних «благодійних внесків». Проте вже перші батьківські збори переконали, що варто спробувати потрапити до спеціалізованої школи. Учителька і директор розповіли, що впродовж року дітям будуть надаватися так звані «додаткові освітні послуги». Це заняття, за які доведеться платити — англійська і ... російська мови. Щодо англійської ми нічого не мали проти, а ось вивчення російської у першому класі насторожувало. Навіщо дитині російська? Навіщо її вчити, якщо вона й так лунає звідусіль? І чому ми маємо за це платити, якщо вважаємо, що синові не конче в першому класі забивати цим голову? Якщо це «додаткова освітня послуга», то від неї, мабуть, можна відмовитися — міркували ми. Як виявилося, ні. Вчителька розповіла, що якщо урок буде за розкладом другим чи третім, то дитині доведеться гуляти в коридорі: «Не можу ж я його виставити за двері, поки всі вчитимуться?» А наостанок нашої розмови сказала: «Так що йдіть і заробляйте гроші!». Директор школи теж, схоже, не дуже переймався. У нього була більш обґрунтована позиція. «Ви ж розумієте, до чого все зараз іде — скоро буде митний союз, а там взагалі повернеться «вєлікій і нєрушимий». Так що вчити російську потрібно, вона ой як знадобиться», — пояснив очільник школи. Після цих слів ми вирішили, що не варто синові тут вчитися.

ЩОБ СТАТИ ПЕРШОКЛАСНИКАМИ, ДІТЯМ, ЯК І ЇХНІМ БАТЬКАМ, ТРЕБА ПРОЙТИ СЕРЙОЗНІ ВИПРОБУВАННЯ, ЯКІ НАЗИВАЮТЬСЯ «ВИБIР ШКОЛИ» ТА «СПІВБЕСІДА» (фото - газета "День")

Почали збирати інформацію про всі школи, які є поблизу. Але відразу ж на одну школу, яку нам рекомендували як «дуже непогану» надійшов «компромат». Виявилося, що там учителі саме отримали вказівку розповісти учням про особливості політики Президента Віктора Януковича та про зроблене ним на посаді впродовж року. Після проведення уроку-бесіди із учнями вчителів попросили навіть зробити відповідну відмітку в класних журналах. З’явилося цілком природне бажання перевірити цю інформацію, взяти коментарі, щоб дізнатися, з чим пов’язане таке «просвітництво». Начальник Головного управління освіти та науки Черкаської облдержадміністрації Іван Шарапа заявив, що вперше чує про подібну ініціативу. Мовляв, звертайтеся до директора, якщо він комусь давав таку вказівку, бо управління освіти не має до цього жодного відношення. Зателефонувала у школу. Там обурилися і сказали, що ніяких розпоряджень вчителі не отримували. Проте відразу ж після мого дзвінка директриса зібрала педагогічний колектив і насварила за «витік інформації», поскаржившись, що їй телефонувала «якась нахабна журналістка із газети «День». Щоправда, після цих зборів розпорядження (а воно було письмовим і висіло на дошці оголошень в учительській) про проведення бесіди з учнями зникло. Але в нас також зникло бажання віддавати дитину до цієї школи.

Тож подалися до кількох спеціалізованих шкіл. На співбесіди. Зі сподіванням, що кудись таки нас візьмуть. Налякані запитаннями на кшталт «Що спільного між їжачком і молоком?» (виявляється — і те, і те згортається!), ми готували сина до всіляких підступних завдань. Тож ішов він туди у всеозброєнні. Був дуже втішений, коли пройшов перший етап — тестування. Після цього почав сам вигадувати загадки. Одна з них — «Це може бути легко, а може бути важко, і від цього плачуть». Як виявилося, відгадка проста — це математика. Так Андрійко відреагував на те, що якийсь хлопчик розплакався, бо не міг виконати завдання із цього предмету... У навчальних закладах нам одразу озвучили вимоги. У першій школі найбільша кількість балів, які можна набрати — 33 (по 10 за логіку, математику та читання і 3 — за знання англійської). Натомість, у другій школі все набагато серйозніше. Там максимум — це 80 балів. Відповідно, вісім завдань, за кожне з яких можна отримати максимальний бал — десятку. Тут тобі і готовність до вивчення іноземних мов, і загальна психологічна готовність до школи, читання, математика, вимова звуків... Хвилювалися страшенно. Причому, ще невідомо хто більше — ми чи син. Проте все відбувалося доволі спокійно. Так, коли в Андрійка запитали, чим тролейбус відрізняється від автобуса, то він «видав на гора» вже завчену відповідь про бензин, електрику, колеса і так далі. «Та це ж майбутній інженер!», — сплеснули руками вчительки. Ми не пояснювали їм, що впродовж кількох тижнів кожної вільної хвилинки гралися із дитиною у гру, під час якої потрібно було шукати відмінності між різними предметами. Тролейбус і автобус теж були у переліку, тому син без проблем відповів на це питання. Натомість він боявся більш інтелектуального запитання — чим морозиво відрізняється від молозива — і був дуже втішений, коли так і не почув його.

Зрештою, в першій школі ми набрали 28 балів, а в другій — 67. Таким чином, за кількістю балів син пройшов співбесіди в обидві школи. Тож залишилося тільки вибрати одну з них, поспілкувавшись попередньо зі всіма вчительками, котрі цьогоріч набирають перші класи. І дочекатися, коли розпочнеться навчальний рік. Тоді почнуться нові випробування, але це вже тема для іншої розмови.

Вікторія Кобиляцька, журналіст, власний кореспондент газети «День»

«Як «День», вибираючи школу, випадково врятував учнів від уроку-бесіди про політику Президента»