Момент дражливості. Вслухаюся в нашу, чи не нашу, «черкаську російську». Так, її все ще аж за брови. В маршрутках, на базарі, в кафе... І це зараз, після всього. Чи ще й не після.
І аж тепер чітко усвідомлюю, що ніяка то не російська. То наче як англійська від племені мурсі. Знати слова – ще не означає володіти мовою.
Можливо, твоя українська не бездоганна. «Так склалося історично», нехай.
Але навіть така, вона викликатиме симпатію. Це – щонайменше. А те, чим і як ти говориш зараз, – просто огиду...
Борис Юхно, черкаський журналіст.
* Допис у фейсбуці.
реклама
Коментарі
Гонишь, в натуре?
Останнє речення незрозуміле.
Стрічка RSS коментарів цього запису