Грищенко: Детальніше про памʼятний знак біля Межиріча. Він того вартий

18 квітня 2023, 16:01

Коли проїжджаєте з Канева в Черкаси чи навпаки, зверніть увагу на памʼятний знак у вигляді піраміди з каменю при дорозі в долині Росі біля с. Межиріч. Табличка на ньому ні про що цікаве не говорить, то ж і інтересу він особливого не викликає. Часто його називають памʼятником меліораторам, хоч мова в даному разі йде зовсім не про банальних канавокопачів. Цей памʼятний знак нагадує про катастрофічні події, які відбулися вже більше ста років тому. Про них варто знати, хоча б для того, щоб менше робити подібних дурниць.

Передісторія. Канівщина колись була лісовим краєм. По пагорбах правого берега Дніпра суцільні лісові масиви тягнулися від Полісся аж до Чорного лісу на межі зі степом. Нещадно вирубувати для різних господарських потреб їх почали ще в часи Речі Посполитої. На початку XVII ст. в Європі був великий попит на поташ (карбонат калію), який використовувався для виробництва скла, мила, фарб і т.д. Добували його тоді виварюванням із деревного попелу. На виготовлення бочки поташу вагою 52 пуди треба було спалити близько 40 кубометрів дров, передусім листяних порід. Тисячі гектарів лісу пішли в буквальному розумінні на попіл. В історичних книгах можна знайти вислів: "продати ліс на попіл". Він якраз про це. Про давні події нагадує топоніміка краю. У назвах багатьох сіл зустрічаються слова буда, гута, поташня. Буда, поташня – це місце, де спалювали деревину й добували поташ. У гутах з його використанням виробляли скло. Так ось у результаті хижацького вирубування вже в 1622 р. постало питання про закриття буди в Канівському старостві, бо виробництво стало нерентабельним – поблизу не залишилося придатного лісу, а возити здалеку було невигідно. Так продовжувалося сотні років. Коли лісам на деякий час давали спокій, вони потроху відновлювалися (хоч це вже були похідні ліси), потім усе знову повторювалося.

Вирубування лісів привело до шаленого розгулу ерозії, яку посилювало ще й розорювання схилів. Канівщина відома у світі визначними місцями. І це не тільки могила Тараса Шевченка та житло мисливців на мамонтів, знайдене в Межирічі. Тут знаходиться найдовший у Європі яр (Великий Хмілянський) і найглибший яр (Костянецький). Так ось саме Великим Хмілянським яром у 1903 р. прокотився потужний селевий потік. Він зніс частину села Хмільна і повністю перегородив Рось. А вже вона геть змила інше село – Михайлівку. Утворився величезний став площею понад 1000 гектарів. Цілі каравани землечерпалок працювали до 1911 р., щоб прорізати нове русло довжиною близько 10 км. А меліоративні роботи продовжувалися аж до 1914 р. То ж не дивно, що вдячні місцеві селяни поставили памʼятний знак. Тільки от вони не написали, що самі й були винуватцями всієї тієї катавасії.

337732939_1361288854728057_5396915233184552861_n