Сакун: Щоночі я готуюся до смерті

Щоночі я готуюся до смерті. Колихаю дитя на руках, хоча знаю, що привчати не можна, але вночі чи наступного дня ми можемо вмерти, тому у нас "Пішла киця по водицю" та "Аа-аа-аа-а" - ніжно-ніжно на руках. Потім кладу її в ліжечко, коли обійми сну стають міцніші, ніж мої, і готуюся вмерти. Від пекельної ракети чи від псячого шахеда, яку запускає вже два роки на наші мирні сни йбна рсня.

Щодня з дня повномасштабки я прикидаюся психічно здоровою. Плакала - лише двічі. Вперше, що не можу вагітна возити допомогу бійцям на нуль, вдруге - на прощанні знайомого воїна. І навіть там, коли він лежав геть нерухомий і не схожий на себе, я готувала себе до смерті. Бо навіть на похороні - повітряна тривога й загроза ракетної атаки.

Щодня в магазині чи на вулиці, на штабі чи десь в розташуванні я готуюся до смерті: прораховую, де ховатися, якими шляхами втікати. Щодня готуюся вмерти - і волонтерю як в останній день життя. Психологи кажуть, що то правильний підхід: дивитися страху в очі, йти йому назустріч, а не тікати бла-бла-бла. Хрінь. Цей час просто довів, що треба бути готовим до трьох речей: до зрад, болю змін і до смерті.

П. С. У ніч проти 2 березня внаслідок влучання шахеда у багатоповерхівку в Одесі загинуло щонайменше 7 людей. Серед них - тримісячне немовля з мамою та трирічна дитина.

Анна Сакун, черкаська волонтерка, блогерка

*допис з "ФБ"