На місцевому сленгу цей житловий масив Сміли називають «шанхаєм»: всюди домики, дворики, вулички, провулочки – приватний сектор, який омивається Тясмином і Сріблянкою. Саме тут починається штучна гребля у бік локомотивного депо. Місцеві старожили досі пригадують, як у довоєнні роки звідти тягнулася залізнична колія. Але відтоді води у Тясмині упливло багато: залишилися лише та сама гребля та невеликий ярок, де колись пихтіли трударі-паровози. Двір корінної смілянки Жанни Леонтівни Воробйової – баби Жанни, як до неї звертаються сусіди – виходить калиткою саме на цей ярок, як і двори багатьох інших смілян, котрі живуть поруч. Затишне місце, що втопає у зелені дерев. Утім, вулиця Зоряна більш нагадує прохідний двір, яким тутешні мешканці йдуть на зупинку дизеля: щоранку, щодня, щовечора… Та й лихі автівки теж трапляються. А колишній залізничний ярок опинився всіма забутим і нікому не потрібним. Крім бур’янів та диких дерев донедавна тут взагалі нічого не росло. На стихійний смітник його перетворили вже жителі «шанхаю».
– Чого тут тільки не було! – з жахом пригадує баба Жанна. – І сміття, бите скло, і здохлі домашні тварини, і всіляка зараза… Небезпечно було зробити навіть крок.
Звідки ж у цієї літньої жінки – незабаром їй виповниться 80 років – з’явилося таке щире і безкорисне бажання перетворити це захаращене місце на райський куточок? До того ж власноруч, без будь-якої допомоги з боку сусідів, родичів, друзів? Заради чого вона взялася подарувати людям рукотворну красу, висадивши на схилах засміченого яру тисячі культурних квіток?
Не чекайте на готову відповідь. Вона прихована в душі цієї дивної і мужньої жінки, на долю якої випало багато чого і радісного, і сумного. Поховати протягом тижня рідного чоловіка, з яким вона прожила 45 років, і рідного сина, якому, здавалося б, жити й жити – витримати такий удар долі не кожному під силу. І не лише витримати, але не втратити віру в життя, знайти сили дарувати радість іншим.
Шість останніх років Жанна Леонтівна облагороджує яр, поруч з яким живе, щовесни засаджує його новими й новими квітами. Близько ста метрів цього яру – це суцільний квітник, посеред якого визирають лелеки, лебеді, дивні тварини, ростуть штучні пальми: усе це зроблено дбайливими руками баби Жанни – і у пам'ять дорогих її серцю людей, і просто так, щоби інші, хто ходить тут, посміхнулися і стали трохи добрішими.
Останнім часом Жанна Леонтівна висаджує ромашки: 300-500 молодих кущів щороку. За своїм «ромашковим» господарством ретельно доглядає, прибирає від сміття. А починала з не менш гарних декоративних квіток «волгоградські кружева». Та це мало не закінчилося бідою: ці квіти викликали настільки агресивну алергію, що одного разу довелося викликати «швидку».
Ну а різноманітні дизайнерські «фішки»: лелеки, лебеді, тварини, пальми тощо – це теж втілена фантазія цієї смілянської чарівниці. Для цього вона використовує здебільшого пластмасові пляшки – саме вони є головним «будівельним» матеріалом для всього, що прикрашає узбіччя яру.
– Хоча б не ламали, не трощили те, що вже є, – із сумом каже вона. – І за це спасибі. Зробиш зауваження – ображаються, а не робитимеш – вважають, що можна і ламати, і валятися на квітах, і паскудити.
Не звикла Жанна Леонтівна скаржитися на долю. Все своє життя працювала у Смілі, і зараз не байдикує, не нудьгує, постійно знаходить діло для своїх рук. Не лише у своєму рукотворному квітнику, а й по дому все робить сама, без сторонньої допомоги. Навіть по будівництву. Каже, що дочка зве перебратися до неї на Урал, але хоче дожити в батьківському домі, де все дихає теплом рідних людей, які вже пішли з життя і вічність.
– Хочу крім ромашок висадити ще й червоні маки, – мріє баба Жанна, – та ось не знаю, чи вистачить на це сили і здоров’я. А так хочеться, щоби по всьому нашому яру навесні гуляла червона макова хвиля…
Кажуть, що у людей, котрі люблять цю невибагливу квітку – ромашку, – надзвичайно добре серце. І світле – як і сама ромашка, яка нагадує маленьке сонечко. Недарма у багатьох народів ромашка вважається символом чистоти, любові, простоти, душевного тепла – усього того, що часто бракує у повсякденному людському житті. Серце трудівниці баби Жанни саме таке: добре, просте, любляче. Може тому хочеться назвати це казкове місце не просто «ромашковим яром», а саме «ромашковим раєм», бо тут відчуваєш щось більше, ніж просто красу. Значно більше…
Олександр Слєпцовський, журналіст
* Допис у фейсбуці.
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису