Після англійської, а тоді після французької революції світ орієнтувався навколо нової філософії, яка полягала в тому, що людина отримувала певні права (на справедливий суд, справедливу поліцію, певні мінімальні соціальні гарантії), але основою системи була буржуазна економіка, стосунки власності і система існувала для захисту власника. Власник мав почувати себе захищеним. І ця буржуазна система була досить ефективна тривалий час. Для існування системи були майнові цензи. Щоб отримати право голосу, треба було володіти певною кількістю майна, грошей, землі.
З часом в розвинутих країнах більшість населення стала власниками. Це люди, які володіли майном, земельними ділянками, майстернями, ресторанами… Їх було багато і майнові цензи прибрали. Всі отримали право голосу, але по інерції ще багато років вони при голосуванні звертались до авторитетів і цінували їх думку.
В Україні буржуазний капіталістичний світ так і не настав. Чи можна назвати буржуазними революціями події 2004 і 2014 року? Олігархи так і залишилися при владі, вони нікуди не зникли. Лиш деякі персоналії змінилися, а принцип – ні. Проте треба розуміти, що змінився сам світ. І не лише в Україні…
На арену вийшов «Фейсбук». Велика кількість людей почала отримувати інформацію через соціальні мережі. Сприйняття світу змінилося. Так як політик став дуже близький, на відстані смартфону. І люди захотіли бачити і обирати політиків як кіноакторів: гарних, успішних, популярних, молодих. Кому ж подобається старий, занудний?
Якби в Україні зараз воскрес Черчіль і балотувався, то не набрав би голосів. Він говорить не зовсім популярні речі, що треба працювати, вдосконалюватися, потом і кров’ю будувати країну, не має сексапільного вигляду, молодецького задору, тож не підходить електорату. І така ситуація не лише в Україні. Епатажних і популярних починає обирати весь світ.
Класичний приклад вибори Макрона і його партії. Він був невідомий широкому загалу, а його партія подібно до України сформувалася з нових людей. А прем’єр міністр Великобританії Борис Джонсон? Епатажна особа, яка працює на «Фейсбук». Згадаємо і Дональда Трампа. Хоч він немолодий та своєю поведінкою змінив підходи і стандарти в політиці. Вибір людей абсолютно не оснований на життєвому досвіді, практичних здібностях, знаннях, програмах, ідеології. Не стало ідеологічних партій, все перетворилося в великий театр і шоу. Це шоу на телебачення, шоу в політиці. На мою думку, причиною таких речей є криза парламентаризму як такого.
Після того як з’явився смартфон і приват 24 зникла потреба в парламенті. Бо що таке парламент? Це представницька демократія, коли люди делегували повноваження депутату, він їхав в столицю і від імені людей вирішував певні питання. Так тривало століттями, бо були великі відстані і кожна людина не могла приймати участь в вирішенні державних питань. На сьогодні після ери смартфона парламентаризм як такий втратив необхідність. Громадянину не потрібен вже представник. Тому люди сприймають парламент як телевізійне шоу, як «Дом-2», як «Селянка і панянка», як «Міняю жінку». І парламент перетворився в ще одне інтерактивне шоу. А насправді він потрібен щоб приймати закони, встановлювати податки і ділити державні кошти.
Сьогодні настав час, коли ми довірили цю роботу в парламенті абсолютно невідомим людям. Ми не знаємо які в них погляди і найголовніше – загальна маса не цікавилася цим. І це стосується не лише партії Зеленського. За великим рахунком, усі партії, що брали участь в виборах, відбирали кандидатів за однаковим принципом: це принцип лояльності і особистих зобов’язань та популярності. І ми отримали непрофесійний парламент, бо обрали людей, які нічим себе не проявили. Вони не висказали свою позицію і справа не в тому, що приховували її, а тому, що у них немає своєї позиції. Але найголовніше – немає ідеологічного, прагматичного, професійного підходу. Водночас всі кажуть про реформи і з цього слова вже починають сміятися. Бо немає конкретної позиції, що ж робити для реалізації реформ? Та чи важливо це для шоу? Ні!
Для шоу важливо лише, щоб воно продовжувалося. Чим ефективнішим буде шоу, тим кращим буде результат. І перемагатимуть на шоу завжди будуть актори, бо вони професіонали в акторстві. Тож чому дивуватися, коли перемагає Зеленський і Вакарчук. Звісно, як актори, вони і їх команди сильніші за Порошенко, Тимошенко чи Тягнибока.
Тому управління державою на сьогодні перетворилося в зйомки багатосерійного серіалу. Фактично, йде продовження зйомок серіалу «Слуги народу». І всі дії по управлінню державою продиктовані необхідністю підтримання сценарію і підтримання шоу.
Який вихід? На мою думку, наслідком має стати кардинальна зміна управління країною. Парламентська демократія себе зжила ізжив себе парламентаризм як явище. Людство стоїть на шляху переходу до прямої демократії замість парламентської. Мені не потрібен представник, щоб приймати управлінські рішення. Я здатен це робити самостійно, здатен самостійно голосувати за закони на інтерактивному майданчику, що буде доступний для онлайн-голосування. Наприклад, цього тижня буде стільки-то поправок до законів. Щоб поправка пройшла, треба, щоб її підтримала більшість людей. І активні люди, які знають, розбираються, будуть голосувати. Це втратить привабливість шоу. Це марудна робота. І в цих голосуваннях будуть приймати участь люди, яких зачіпає закон і будуть брати участь професіонали, бо це їх цікавить.
Так, по резонансним законам голосуватимуть мільйони. Це активно обговорюватимуть в ЗМІ. Але оскільки не буде представницької демократії, то в ефірах телешоу будуть фахівці, а не актори. Бо зараз це актори, яких вважають політиками.
Вважаю, ми повністю технологічно готові до прямої демократії. У кожного є смартфон і приват 24, як приклад персональності голосування. Це дасть можливість приймати рішення прагматикам. Виникає лише одна проблема: як обмежити імпульсивність суспільства.
Як варіант потрібно створити загальнонаціональну палату, яка буде наділена обмежувальними повноваженнями. У цю палату повинні ввійти найбільш зацікавлені і підготовлені люди. Це не має бути виборна палат, а призначення мають бути за посадою. Наприклад, сюди мають ввійти всі мери міст, голови ОТГ, префекти префектур (коли завершиться реформа), всі судді апеляційного суду, суспільні авторитети, що нагороджені найвищими нагородами, лідери нацменшин, представники церков. Не обов’язково палаті збиратись в конкретному місці. Достатньо, щоб ці люди мали можливість для окремого персонального голосування. Ці люди будуть без зарплати, не обтяжливі суспільству.
Також палата має право відкласти прийняті народом закони, якщо вони є сумнівними. А через два роки знов закон виноситиметься на голосування. І суспільство або прийме закон, або ні…
Що таким чином ми зробимо? Приберемо з політики актора, відправимо його в театр, у кіно, на сцену, відсторонимо від прийняття політичних рішень. Дуже рідко, коли актор настільки розумний, що може ефективно керувати країною. Такі випадки були, але це питання розуму конкретної людини, яка здатна не сама керувати, а правити некеруючи, коли керують ті, хто в цьому розбираються, а вище стоїть керівник, який тільки править. Тут треба мати великий життєвий досвід. Для прикладу, був драматург Вацлав Гавел. Він був одним з кращих президентів країни, але не можна сказати, що він приймав рішення самостійно. Він так керував, що суспільство не акцентувалося на ньому. І це правильно. А в нас суспільство стежить за шоу, за продовженням серіалу «Слуга народу». Куди він пішов? Де купався? У яких плавках?
Ось чому нам треба нова якість парламентаризму і відстороння на другий план популістів. Але це можливо лише, коли модернізується країна, коли відпаде популізм при прийнятті рішень. Це можливо, коли буде проведена докорінна реформа з приватизацією майна, коли більшість стане власниками, виростуть доходи населення, сформується середній клас.
Немає ідеальних політиків, здатних швидко змінити країну, а якщо вони є, то точно не привабливі, не яскраві, а нудні і негарні. Бо такі зазвичай професіонали. Він може заїкатися, погано говорити, але він розбирається в своїй справі і це є основою!
Історія таки розвивається по спіралі. Все починалося з того, що люди збиралися в малих групах і приймали рішення, потім людей стало більше, відстані стали більші, потім були представники, парламенти, а зараз нова хвиля. Ми знову повертаємося до прямої демократії. Інакше… Епоха акторів може призвести до непередбачених наслідків.
П. С. Дуже хочеться вірити, що ми обрали не просто актора, а свого Вацлава Гавела. І тільки ця надія заспокоює, коли думаєш про майбутнє.
Павло Карась, депутат Черкаської міськради
*для "Прочерку"
Коментарі
Очень хочется спросить , где результаты вашего великому разума , жизненного опыта и мудрости ?
Ти б краще воду гарячу в крани Черкас повернув - бо щось до *** у нас розвелося "спеціалістів" поварнягать про політику, а щось робить реально - то ніхто не хоче.
А тобі ж, слуга ти водопроводний, як і у твоєму господарю Бондаренці - зарплати з бюджету міста теж занадто "кудряві" капають!
Стрічка RSS коментарів цього запису