Борисов: Русь проти Орди

...це особисте. Яке відверто переходить у суспільне...

Тільки от побував у своїй рідній школі (номер не називаю з метою конспірації). З 1979-го по 1989-й у ній провів за партами – від дзвінка до дзвінка.

Трохи пройшов коридорами. Торкнувся дверей, куди 1 вересня, багато років тому, ввела мене в чарівний світ крейди, дошки та підручників дивовижна перша вчителька наша, Віра Федорівна. Зачинено.

Іди куди подалі, дядьку...

Тепер тут цілодобово чергують волонтери. Збирають продукти для тероборони та фронту. Плетуть маскувальні мережі. Заправляють усім найенергійніша Вікторія Хамаза та мрійлива Ірина Цимбал.

Не був у рідній школі понад 20 років. Тут, під сходовим прольотом, у кров розбили ніс. А ось у цій «кишці» коридорній – уперше в житті поцілував найкращу в світі дівчинку...

На кожному квадратному метрі – спогади про мирне життя, що кануло в Лету. Життя без смертей. Повне проблем, негараздів та конфліктів, які давно забулися і зараз не мають жодного значення.

Тільки от чи було те життя мирним?

Не можу сказати, що не розумів цього раніше. Розумів. Але не відчував.

У тій країні, де народилися всі, кому за 33, говорити про чисте небо над головою було спільним місцем. Проте...

... пішов у перший клас 1 вересня 1979 року. Через 4 місяці, наприкінці грудня 1979 року, армія моєї країни вбила законного президента Афганістану Аміна з сім'єю та дітьми й окупувала цю країну. За 10 років в Афгані було вбито понад 1 мільйон людей.

Жорстоко. Підло. Нерозбірливо та безглуздо.

Що ще було? Війна в Анголі – до 1991 року. Саперні лопатки по мирних демонстрантах у Тбілісі 1989-го. Різанина в Баку – 1990-го. Громадянська війна в Грузії та моторошна бійня в Придністров'ї 1992-го.

Війна в Абхазії та громадянський конфлікт у Таджикистані. Дві війни у Чечні (Ічкерії). Війна в Грузії 2008-го. Далі – Крим, Донбас. Тепер – вся Україна.

Завжди і всюди Червона (Радянська) армія воювала однаково. Своїх солдатів не шкода. «Бабы еще нарожают». Чужих не шкода й поготів.

...зрозумів сьогодні в рідній своїй школі, що не жив під мирним небом майже жодного дня. Просто виття сирен, вибухи у містах та тисячі загиблих були не тут. В інших закутках планети Земля.

З болем відчув, що 1991 року Україна була складовою... Орди. Бо країна, що називала себе спочатку СРСР, потім – російською федерацією – це не Давня Русь. Це – Орда. Дика та нещадна.

Русь – це ми, це Україна.

Русь сьогодні воює з Ордою за право бути собою, а не диким, агресивним Мордором... Воює без права на поразку.

Ніколи раніше ми не були такі близькі до того, щоб стати нормальними. Щирими та люблячими. Щирими та люблячими.

Потрібно тільки не прогнутися і піти від Орди назавжди.

...якось так подумалося в тихих коридорах рідної школи. В якій рівно 10 років відкуралесив – від дзвінка до дзвінка))

Віктор Борисов, черкаський журналіст.

* Допис у фейсбуці.