Борисов: Чому нам сьогодні – добре

На моїй ФБ-сторінці під постом один із коментаторів написав, що на даний момент Україна – на дні. Причому давно і безнадійно. Думка досить поширена. Причин так думати дійсно багато.

І якщо зосередити зусилля на боротьбі: а) з «Нової якістю» «знахабнілого Б.»; б) з партією «Свобода», яка «зайняла всі хлібні місця в системі місцевого самоврядування»; в) з мером, «чиї апетити непомірні», то...

...То можна не помітити, що ми всі живемо в найкращий час за всю історію існування людства. Але багато хто при цьому схожий на героя американського анекдоту, який в трансатлантичному перельоті голосно висловлює невдоволення поганою якістю Інтернету на борту.

– Ти летиш! У небі! На висоті 10 тисяч метрів! Сидячи! – експресивно резюмує оповідач. – І при цьому обурюєшся недостатньою якістю послуги, про яку ще годину тому ти навіть не підозрював...

Відправною точкою для України можна вважати 1991 рік – рік розпаду СРСР. Залізна завіса впала, кордони відкрилися, експериментальна планова соціалістична економіка канула в Лету. І за неповних 30 років в нашій країні:

1) повністю розв’язано проблему з продовольчим дефіцитом. На все життя запам'ятав, як у середині 80-х років, у серпні, стояв в 2-годинний черзі за улюбленими помідорами на Центральному ринку Черкас. Сьогодні помідори можна купити цілий рік – навіть в сільмазі. Добування продуктів перетворилося в купівлю продуктів, які якісні (ну, відносно якісні) й доступні;

2) немає дефіциту речей і взуття. Купити пристойний костюм собі і якісні чобітки дружині – не проблема. Одяг і взуття можна придбати на ринку, в магазинах і через Інтернет;

3) значно поліпшилися побутові умови життя людей. Без участі держави, між іншим, зайнятої іншими важливими справами. Ми самостійно облаштовуємо житло, яке залишилося нам від «совка», будуємо нові будинки, вкладаємося у зведення новобудов з сучасними квартирами, включно з «розумним житлом». У нас якісні ремонти, сучасна побутова техніка, хороші і різноманітні меблі. Побутова техніка і меблі – доступні й у широкому асортименті;

4) ми подорожуємо по світу. В багато країн – без віз. Тиждень по гарячій путівці в Туреччині і Єгипті по 400-600 доларів (буває й дешевше) – реально. Злітати на уїк-енд до Відня і Парижа – будь ласка. Понюхати, як пахнуть вулиці Делі і Бомбея ввечері – будь-який каприз за ваші гроші... Ми маємо можливість заводити друзів, ділові знайомства, сім'ї в різних країнах. І це не є підставою для автоматичної втрати батьківщини. Кордони відкриті...

5) Інтернет дав можливість кожному з нас стати невід'ємною частиною Глобального Інформаційного Поля. Найважливіші новини розносяться по світу за кілька секунд. Ми спілкуємося з друзями і знайомими в режимі онлайн, навіть якщо друзі – на екскурсії в Антарктиді. Ми ліземо за відповіддю на будь-яке питання в Coogle. Ми читаємо будь-які книги на всіх мовах, які знаємо. Дивимося найсвіжіші фільми й переглядаємо старі, улюблені. Скачуємо музику. Ходимо у віртуальні екскурсії по різних країнах і ось-ось станемо завсідниками в світі віртуальної реальності;

6) громадяни України – вільні люди. Так, із застереженнями, зі словосполученнями «звичайно – так, але все-таки...», з безліччю нюансів – реальних і надуманих. Але все-таки, порівнюючи громадянина України-2020 і жителя радянської України зразка 1990 року, не можемо не помітити, що різниця в рівні внутрішньої свободи, можливості навіть не висловлювати, а мати свою думку – очевидна... Так, у порівнянні з сусідніми Польщею, Угорщиною, Чехією і Словаччиною, Німеччиною і Францією... навіть – з прибалтійськими Естонією, Литвою та Латвією – наш прогрес має вигляд неповного. Але правильніше буде порівнювати не з ними, а з собою, зразка 1985-1991 років.

Так, неприємно усвідомлювати, що Україна сьогодні не суб'єкт світової політики, а поки що – об'єкт. Що наші можновладці чи не поголовно – пустобріхи і казнокради. Що нам необхідно швидко і якісно покращувати освіту і медицину, систему соціального забезпечення, дорожню та житлову інфраструктуру, не розтринькати найголовніше багатство країни – чорноземи. І ще вирішувати сотні великих і малих завдань.

Але при цьому слід усвідомлювати, що кожному з нас пощастило жити в золоту епоху. Науково-технічний прогрес, Інтернет і відкриті кордони за 30 років змінили життя кожного з нас до невпізнання. За якихось 30 років!!

І це – дуже круто.

Віктор Борисов, черкаський журналіст

* Допис на сайті «Провінція».