Державному комітету з надзвичайного стану (ДКНС) сьогодні - 30 років. По-справжньому - червоний день календаря.
Вранці 19 серпня 1991 року вся країна слухала по радіо повідомлення про важку недугу, яка раптово спіткала президента Горбачова, і дивилася по двох загальнонаціональних каналах балет "Лебедине озеро". Горбачова КДБ і кораблі Чорноморського флоту блокували на дачі в Форосі. У Москву входили танки. У ряді республік і регіонів СРСР (Литва, Латвія, Естонія, західна Україна) готувалися до введення особливого становища...
Якби не Держкомітет з надзвичайного стану, Радянський Союз проіснував би ще певний час. Однак сьогодні, через 30 років, цілком чітко усвідомлюється: та країна була історично приречена.
Старезні і нерішучі путчисти. Дезорієнтовані 17 мільйонів комуністів, жоден з яких не вийшов на захист своєї партії, забороненої Горбачовим вже 23 серпня.
Та країна "лежала" економічно, штормило в її національних околицях.
Фронтменами ДКНС був тихий алкоголік Янаєв, боязкий міністр оборони Язов і голова КДБ Крючков, який перехитрив сам себе. Стріляти в людей на вулицях Москви вони не посміли.
Аби на чолі путчу була особа типу Лукашенка, наслідки передбачити було б неможливо...
Через бунт проти Горбачова в серпні 1991-го Україна абсолютно несподівано отримала незалежність. Тоді здавалося, що на тлі зухвалої єльцинської Росії ми перетворимося в стагнуючий відстійник партійної номенклатури, яка поховала партквитки і переодягнулась у вишиванки. Але 30-ть років потому, з усіх 15-ти колишніх республік СРСР, Україна - потенційно найцікавіший і багатообіцяючий проект.
Прибалтійські країни передбачувано перетворилися в тиху околицю старенької Європи. Білорусь і Росія стали оплотом мракобісся і понтів злодійкуватих і агресивних еліт. Туркменія, Таджикистан, Узбекистан - у них взагалі сумно, причому – все.
Небезнадійний Казахстан. Загрузла у внутрішніх чварах Киргизія.
Стрімко розвивається нафтоносний Азербайджан. За інерцією від реформ Саакашвілі потихеньку рухається в бік ЄС і НАТО Грузія. Стагнує Вірменія. Намагається вирулити із задушливих обіймів Росії маленька Молдова.
А що ж ми? Завдяки старезному ДКНС, в 1991 році Україна отримала незалежність. Завдяки Путіну в 2014-му - країна остаточно зрозуміла, що Україна - не Росія. Завдяки перемозі коміка Зеленського на президентських виборах-2019 українці подивилися на себе в дзеркало і усвідомили, що вони здатні на багато що. Перш за все жити в умовах поганенької, кульгавої, але демократії.
Демократія, яку в мертвий організм СРСР намагалися "вдути" Горбачов і Яковлєв, таки приживається в Україні. Вона відповідає духу пасіонарної (і досить значної) частини українського народу. За консультаціями - до експерта з цього питання, жителя Ростова-на-Дону Віктора Федоровича Я.
Звичайно, члени ДКНС товариші Янаєв, Крючков, Пуго та інші і в думках не мали сприяти пануванню духу козацької вольності від хутора Михайлівського до Чопа. Однак ті, хто хотів зробити нам боляче в 1991-му, не бажаючи того, зробили нам добре (ні, обнадійливо) - в 2021-м.
Спасибі ДКНС, що розвалили СРСР без крові. Спасибі, що не стріляли.
Принаймні Україні таки є за що сказати "дякую" Янаєву і компанії.
Ясна річ, ІМХО...
Віктор Борисов, журналіст
*Допис із фейсбуку
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису