Під час вимушеного карантину, поки я знімаю сторіз про сад, насправді мене гризе питання про роботу: про бізнес і про відношення держави до малого бізнесу, до таких як ми... Салон «Райський», як і годиться, закрито на карантин. Тобто ніякого, абсолютно ніякого доходу ми не маємо (вибачте, декілька сертифікатів, які купили наші найвідданіші клієнти, за що ми неймовірно їм вдячні, я не рахую).
Ми надаємо послуги, тобто ми не маємо можливості «напрацювати склад», і продавати продукцію навіть коли підприємство не працює, як це можуть робити виробництва.
Ми виплачуємо заробітну плату за березень, і я не знаю як платити за квітень. Із особистих заощаджень, як я розумію?
Усі співробітники працюють офіційно, і ми завжди, вчасно, сплачували усі податки і відрахування у фонди.
Зараз той час, коли ми маємо право розраховувати на допомогу тих фондів, і взагалі держави. Тим більше, коли прийнято закон 3275, яким передбачається допомога бізнесу у зв’язку з поширенням короновірусної хвороби.
Але що в цьому законі? Допомога по тимчасовому безробіттю (тобто під час карантину) надається підприємствам, які були змушені припинити виробництво... Тобто виробництва, які мають насправді можливість продовжувати роботу – отримують допомогу, а сфера послуг, уся сфера послуг (кінотеатри, салони краси, ресторани, спортклуби, дитячі секції), яка вимушена зупинити свою діяльність, бо про це конкретно написано в усіх можливих наказах, не може отримати таку допомогу? При цьому, крім заробітної плати, ми повинні сплатити податки за робітників: ЄСВ, військовий збір, ПДФО.
Чому припинити роботу повинні одні підприємства, а отримують допомогу інші? Чому не взяти список тих, хто вимушено не працює, і не внести їх в Закон 3275?
Окреме питання – люди на місцях, які відповідають за реалізацію цього закону. Замість допомоги і підтримки вони вигадують причини, щоб відмовити на законній підставі.
Якщо ФОПи з усіма їхніми робітниками, перукарнями, ресторанчиками, клубами, магазинчиками – такі малі і не цікаві державі, яка вважає, що не потрібно їх підтримати, чому тоді в нормальні часи ми на передовій зустрічаємо перевірки усіх можливих контролюючих органів? Чому б тоді не залишити нас поратись самостійно? Може, людям було б більше користі, якби ті податки, що ми сплачуємо за кожного робітника щомісяця, ми б віддавали цим робітникам напряму особисто? Може, такі малі бізнеси працювали б більш ефективно, якби над ними не майорила постійна загроза зверху, що вони щось зробили не так, або не відправили якийсь черговий звіт?
Я не жаліюсь, друзі, і знаю, що «Райський» витримає цей карантин і зустріне клієнтів у перший же день, коли це буде дозволено. Але всі ці питання гризуть мене, навіть коли я намагаюсь знайти позитив у карантині, і мені дуже страшно за своїх робітників, за колег, за підприємства сфери послуг, за весь малий бізнес у нашій країні.
Ніна Черник, підприємиця
* Допис у фейсбуці.
реклама
