Гречанюк-Самойлова: Один крок до війни...

Наше суспільство дуже спрагле до об’єктивної інформації. Такої, яка перевірена особисто і заслуговує на довіру.

Тож, повертаючись з чергової, крайньої поїздки на Схід, є необхідність поділитися роздумами, адже висновки робити ще дуже зарано. Цього разу за дві доби, майже без відпочинку, проїхали від Константинівки до Маріуполя Донецької області. Більше 300 км лінії фронту. На деяких ділянках – не більше тисячі метрів розділяло від російських окупаційних військ та їх посіпак. Керує на окупованих територіях Донецької та Луганської області російська армія. І треба про це говорити, не мовачати. Не «та сторона», а Росія. Нарешті, речі треба називати своїми іменами.

Низький уклін нашим воїнам в окопах і на блокпостах за вірність присязі народу України. Деякі з бійців мають абсолютно мирні професії. Так, Григорій, з Бердянська – вчитель. В школі викладав предмет Захист Вітчизни. А зараз, з 2014 року, морський піхотинець, який разом з побратимами охороняє підступи до Маріуполя. Григорію виповнилося 60 років, але служить і надалі. Має принцип: хто, якщо не я? І таких - тисячі…

Могли пересвідчитися - навколо міста побудовані серйозні оборонні наземні і підземні військові споруди. Вибудована лінія оборони. Цілодобове бойове чергування.

А окупанти стріляють. І всі наші втрати - бойові. Ось один з прикладів. Війна набуває нових гібридних рис. Тепер через лінію фронту російські військові засилають безпілотники, які скидають на наші позиції вибухові пристрої, які спрацьовують виключно на рух людини. І хтось при цьому воліє казати про не бойові втрати?...

Не чекають тут російські війська. У випадку наступу – тисячами поляже російська армія в українську землю. І грузом 200 поїдуть назад.

Достойні сини захищають Україну, які «не відкосили» від армії, не втекли за кордон, не відсиджуються на пенсії, а здійснюють свій вагомий вклад в захист та обороноздатність батьківщини.

Ми такі комфортні тут, на мирній території. Працюємо, маємо відпочинок, такий собі звичний уклад життя та забуваємо, що війна поруч, вона нікуди не ділася - якихось 600-700 км.

Проїхали там, де йшли і йдуть військові дії: Курахове, Мар’їнка, Волноваха, Лебединське, Бердянське, Водяне, Талаківка, Гранітне, Сартана, Гнутове, Павлопіль, контрольний пункт в’їзду-виїзду «Пищевик».

В Лебединському на вулиці Миру стоїть напівзруйнована будівля школи, в яку влучив снаряд. Точне, пряме влучання. Знали, куди б’ють. Гіркий символізм – страшна пам’ятка цієї гібридної війни. Там же в Лебединському на крайній вулиці, за якою вже заміновані поля, поряд з простріленими заборами обійсть, діти на асфальті жовто-блакитними фарбами малюють малюнки, підкреслюючи, що вони маленькі українці теж не хочуть ворога на своїй вулиці.

З волонтерським вантажем завітали до бойових підрозділів 35 і 36 бригади морської піхоти, 503 окремого батальйону морської піхоти, окремого підрозділу «Оса» 56 окремої мотопіхотної бригади, Маріупольського загону морської охорони, а також на бойові кораблі, що здійснюють морську охорону. Одним з цих кораблів є легендарний «Донбас», який в 2014 році з вивів з окупованого Криму капітан 2 рангу Віктор Правда. Віктор Григорович на даний час вже капітан 1 рангу і зараз під його командуванням перебуває Маріупольській окремий загін морської охорони. Справжній офіцер, не здався на милість російським окупаційним військам і зараз продовжує боронити наші південні морські кордони. Особовий склад підпорядкованих катерів цілодобово несе бойове чергування.

В Маріупольському окремому загоні морської охорони служить матрос Василь Володимирович. Він маріуполець. В свій час два рази був в Косово, в складі миротворчого контингенту. У 2014 році пішов воювати проти окупантів добровольцем в добробат за своє рідне місто, за Україну. А він, до речі, майор міліції, який боровся з криміналітетом. Його племінник Анатолій, теж служить. Він матрос на бойовому кораблі «Донбас».

Під час розмови Василь Володимирович був категоричним. Я буду служити. Більше не хочу, щоб моє місто зазнавало обстрілів. Я тут заради миру в Україні. Ось така проста життєва філософія.

Нагадаймо собі, що саме з окупованого російськими регулярними військами, що облаштували укріп район біля українського Новоазовська 24 січня 2015 року по мирному Маріуполю (мікрорайон «Східний») «відпрацювали» важкою артилерією - установками «Град»: вбиті, поранені, знівечені мирні жителі, розбиті домівки. Хто можливо не знає, такою військовою технікою можуть керувати виключно професійні військові, що навчалися у військових училищах та мають відповідний фах та досвід роботи з цією зброєю.

Маріуполь зараз - українське місто. Кольорів нашого державного прапора в місті багато, справді багато. Вздовж міських шляхів та мостів майоріє жовтоблакить. Навіть деякі високовольтні опори електропередач пофарбовані в кольори нашого національного прапора. Окупантам їх видно добре. Така підкреслена ідентифікація – ми українці. Ворога тут не чекають. Залізна оборона по всій лінії фронту прифронтових міст, сіл і селищ: блокпости, військові укріплення, протитанкові спорудження, ретельні перевірки автомобілів собаками на предмет провезення зброї, наркотичних та заборонених речовин.

Зустрічали нас бійці та їх командири дуже добре. Щиро раділи смаколикам, солодощам, домашнім закруткам, вісточкам з дому. Особливо зворушували дитячі малюнки, побажання, поробки. Тепер це обереги для наших воїнів – і в окопах, і на блокпостах, і на кораблях морської охорони.

Велика подяка нашим чигиринським школярикам, учням, батькам та педагогічному колективу НВК І-ІІІ ст. № 3 Чигиринської міської ради за малюнки, поробки, листи нашим бійцям, посилки з продуктами. Це неоціненний вклад в підтримку бойового духу наших воїнів. Вдячність за небайдужість жителям нашого козацького краю, Чигирина, представникам волонтерського руху міста Черкаси та Черкаської області за сприяння та безпосередню участь в організації цієї поїздки, зорема волонтерам Денису Чибіряку та Євгену з Черкас. Денис та Євген постійно допомагають нашим воїнам. З початку війни не були байдужі та не стояли осторонь потреб збройних сил. Так, Денис подарував бійцям 56 окремої мотопіхотної бригади машину швидкої допомоги та позашляховик. Волонтер Євген в свою чергу передавав на фронт одяг, теплі речі, взуття, необхідне приладдя. Погодьтеся суттєва допомога для додаткового підтримання боєздатності військових підрозділів.

Не стояли осторонь і владні структури. Щира подяка Голові Черкаської районної державної адміністрації Володимиру Клименку, його заступнику Миколі Турику, а також трудовому колективу Черкаської районної державної адміністрації за небайдужість. Вони допомогли паливно-мастильними матеріалами та передали на фронт власноруч зроблені та розфасовані в півлітрові ємності суміші на основі меду, лимону та імбірю для підвищення імунітету бійців.

Окрема подяка Голові ГО «Ветеранське братерство учасників бойових дій Чигиринщини» Олександру Дмитрійчуку. Саме він з дружиною Світланою доставили чигиринську волонтерську допомогу до Черкас, щоб ми її везли далі на Схід.

Низький уклін Вам за патріотизм та проукраїнську позицію. Ця чергова поїздка відбулася завдяки небайдужості та вболіванню за Україну.

Дозволю собі озвучити одну важливу думку. Якщо б у 2014 році наші Збройні Сили були зразка 2020, то окупації частини Донецької і Луганської областей, а також Криму бути не могло. Не могло і все. Вважайте це інтуїцією. Виходячи із аналізу теперішньої ситуації на Сході - Україну не здамо і ті українські землі, що окуповані повернемо. Про це бійці говорять спокійно і впевнено.

Тримаймося, адже правда і воля за нами.

Слава Україні!

P.s.

Після повернення, наш волонтерський десант завітав в НВК І-ІІІ ст. № 3 Чигиринської міської ради, де відбулася зустріч з вчителями та учнями 10 та 11 класів. Під час спілкування передали від бійців та їх командирів щиру подяку шкільній родині за допомогу Збройним Силам України, малюнки, листівки, поробки, посилки, щирість і доброту.

Діти уважно слухали розповідь про подорож. Із їх вуст іноді звучали не по дитячому дорослі запитання.

Навіть і на мирній території, в тилу, примушує дуже рано дорослішати.

З повагою до читачів.

Світлана Гречанюк-Самойлова, журналіст, волонтер