За 16 днів війни я жодного разу не дозволила собі пустити сльозу… Але вчора, коли ми проводжали 500 сумчан на Львів, скажу чесно, стриматися було важко.
500 людей, які тікали від куль і обстрілів…
500 людей, які тижнями не виходили з бомбосховищ…
500 людей, які провели богзна скільки часу в дорозі, щоб дістатися Черкас і ще їх чекають 16 годин до Львова…
500 людей, долі яких зламала проклята війна…
500 людей, які сьогодні вирушили у невідомість…
Коли потяг рушив, на пероні стояло нас троє. З абсолютною більшістю тих, хто сидів у вагонах, ми ніколи не бачились, не знали один одного і, можливо, ніколи і не побачимося.
Але коли дизель почав рухатися, ці люди скрізь сльози ринули до вікон і почали махати нам на прощання. Так прощаються кращі друзі, родичі чи товариші. Так сьогодні попрощалися і ми.
Я вірю, що мине не так багато часу, і ми знову зустрінемося на пероні в Черкасах. Вони повернуться додому з Варшави, Любліна, Львова, Тернополя… Вони не тікають з країни, вони їдуть у пошуках спокою, тиші і такого бажаного мирного неба…
А ми… А ми готуємося приймати нових людей! Кожний з них для нас дорогий і важливий. Кожного обігріємо, нагодуємо, одягнемо, вкладемо спати і зробимо все, щоб забезпечити максимальний комфорт. У нас чудова команда! У нас чудові люди! У нас чудове місто!
Тримаймося!
Анастасія Чубіна, заступниця міського голови Черкас
* Допис у фейсбуці.
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису