Хочу розповісти про незвичайну виставку авторських ляльок Олени Адільбекової з Харкова, яка відкрилася у нашому музеї 11 жовтня 2022 р. Так сталося, що саме напередодні почалися масовані обстріли усієї України, тому офіційне відкриття було скасовано. Тим більше, що саме в цей день повітряна тривога тривала більше 5 годин. Але все ж, авторка приїхала з надією на краще. Тому вирішили відкрити виставку в присутності співробітників музею.
Ще в минулу п'ятницю я допомагала розміщувати ці ляльки на свої місця, бо виставка мала відкритися у моєму залі сучасної війни.
Ми довго мудрували і додивлялися до ляльок, куди їх треба розмістити і не могли придумати, що деякі з них значили. Кілька ляльок дуже дивували і, навіть, насторожували.
Нарешті все розклали і задоволені роботою пішли на вихідні. Коли ж я повернулася на відкриття, то побачила, що вся наша робота була марною (як я і передбачила), бо лялькарка все поставила по-своєму і ще продовжувала розкладати ляльки.
Скажу чесно: перше враження моє було скоріше не дуже добре. Багато чого мені було і незрозуміле і неправильне з точки зору створення української народної ляльки, тож чекала на пояснення пані Олени і мого особистого їх осмислення.
почалося відкриття о 14 00. Були лише наші співробітники і знана майстриня-вишивальниця Наталка Крамна-Таран. Пані Олена почала свою розповідь і кожна лялька зазвучала історією з її життя і не просто життя, а життя поряд з війною Нам, здається, що ми знаємо, що таке війна. Але, виявляється - ні. Кожна лялька прожила війну разом з авторкою... І я - теж Незрозумілі і дивні ляльки стали мені дуже близькими і зрозумілими, а дивні - отримали свої назви і розуміння їх місця у житті, як пані Олени, так і всієї України.
Лялькарка сама з Харкова, з самого краю війни з постійними обстрілами і руйнуваннями. То ж всі ці ляльки теж звідти і багато з них мають прототипи у справжньому житті.
Ось, на підлозі скрутився калачиком чоловік пані Олени. Поряд нього притулилася собака Матильда і вони разом зігрілися і заснули на підлозі поки не було тривоги. Далі - вже сюжети з воєнного Харкова: молода мама з дитинкою, що сховалася у метро під час тривоги, бабуся з рудим котом приходила у сховище, старенька жінка з батоном, який їй вдалося роздобути для своєї родини. Солдат ЗСУ, тримає батька на колінах, схилився над ним. Образ допомоги Заходу України та Польщі втілений у чоловіка у вишиванці з крилами та рожевій панамці, як у соліста групи "Калуш". Ось бабуся з гусаком: ну чим не біологічна зброя українців..
Пані Олену надихало також побачене і почуте про інших людей. Так виникла група ляльок "Азов" чи образ пораненої дівчинки-підлітка, що вивезла машиною людей.
Особливе місце займають шиті ляльки: одна велика чорна символізувала Харків, а інша у камуфляжі з плащ-палатки сина, який воював кілька років, стали для неї оберегом до якого можна притулитися у важку чи радісну хвилину. Спробую ще розповісти про ляльки на сторінках їх фото.
Почувши історії з війни лялькарки Олени Адільбекової, я зрозуміла глибоке значення кожної з них. Тому запрошую подивитися виставку у нашому музеї, яка змушує багатьох співпереживати людям, що бачили справжню війну.
Тетяна Григоренко, науковий співробітник Черкаського обласного краєзнавчого музею
реклама
