Жити маючи гроші, в достатку, теж добре. Маючи більше часу на розваги, проїхавшись на велосипеді по набережній. Випивши холодного мохіто з друзями на м'яких пуфах біля Дніпра. Покурити кальян в улюбленому пабі. Вийти на шашель з родиною. Працювати собі в задоволення. Кохатися скільки влізе з тим кого любиш, тому що любиш.
Правда ж Рай?
Але не сьогодні. Сьогодні час викликів. Відповідальності перед собою. А чому? Тому що війна? Чим більше людина думатиме, що її пронесе, тим більше вона буде потрапляти в ті речі, яких боялася.
Берете участь у війні, платите військовий збір? Прекрасно, але не всім військовим він доходить. Багато частин харчується і одягається з сил волонтерства. Жити для себе добре, але не тоді, коли виклики вимагають колективної свідомості. Хочете миру? Мир неможливий з тим, хто прийшов тебе вбити.
Давні римляни говорили: "хочеш миру, готуйся до війни". Мабуть же знали люди, що говорили.
В роки Другої світової війни Британія континентально не вела бойові дії на своїй території. Але прильоти ловила регулярно. Ракети Фау 2, на основі яких розробили балістичну міжконтинентальну зброю, були випробувані на британських містах. Регулярні бомбардування авіацією, все це вони пережили. І їх нація не дозволяла собі втикнути голову в пісок ілюзії, перейшовши на режим тотальної економії, і трудової повинності для армії.
Беремо час ваших дідів і бабів. Всіх дружньо гнали на роботу, копати окопи. Рейки економіки переходили повністю на оборонпром. Всі державні підприємства інфраструктури ставали повністю військовими... А солдати не могли копати? А солдат берегли. Та і Радянський союз виграв ту війну ціною 32 мільйонів людей. І це не була ядерна війна.
Чим більше ми ловимо розслабону, тим більше будемо отримувати пі...юлєй.
Знаєте в єдиноборствах виграє не сильніший, а той хто правильно розподілив свої ресурси зі своєю концентрацією, та своїми знаннями. Так можна виграти і в сильнішого, але лише згрупувавшись. Суспільство в тилових областях нагадує мені бійця, який виходить в ринг недооцінивши силу свого супротивника з чванливою самовпевненість на перемогу.
А вчора мав розмову зі знайомим з Харківщини:
"- Як ти?
- По різному всьо. А ти?
- Гриш ми в селі. Харкова майже немає, вони все ближче. За дітей страшно.... І живемо так постійно, з зими".
Тому якщо хочете розслабитися, бо війна вас не стосується, знайте, що наступна ракета може прилетіти біля вашого дому.
Що робити? Я вже казав. Як у воду дивився...
Григорій Чуб, черкаський історик, спортсмен, захисник України.
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису