Чесно, я не проти, щоб хтось воював, а хтось заробляв гроші. І я знаю, що серед вас є ті, що ніколи не будуть воїнами, ніколи не спробують цього хліба. Бо цей хліб дуже важкий, і перетравлюється він важко.
Скуштувавши його раз в своїй душі, ти все життя зализуєш рани. Бо одному Богу відомо, що бачив і пережив кожен з нас.
Кожен приходить звідти іншою людиною. Але в нас немає вибору. В Ізраїлі служать всі хоч і по півроку, у Швейцарії служать всі, хоч і чотири місяці.
І, чесно, багато мобілізованих хочуть, щоб їх підмінили. Бо говорив з багатьма в кожній лікарні, а їх у мене було шість. Хтось приймав рішення піти з війська, якщо мав таку нагоду, бо багатьох залишають сили. Самі воїни не винесуть цей хрест, треба тісне об'єднання всіх соціальних груп.
Багато списуються чи по здоров'ю, чи по сімейних обставинах, але із відчуттям незавершеної справи, з надією знову повернутися і стати в стрій чи знайти гідний підрозділ, де командуватиме "не совок".
Це право на нашу Свободу.
А втім, не було б цієї війни, якби ми не слухали їхню музику, не споживали їхню культуру, не говорили їхньою мовою.
Єдиний наш шанс виграти цю війну – стати громадянським суспільством на взаємоповазі один до одного. А таке суспільство стане фундаментом Нової держави, що створить нову націю…
Григорій Чуб, черкаський військовий
*Допис на власній сторінці у Facebook
реклама
