Нотатки із прес-конференції Президента України Віктора Януковича
8 липня 2011 року в Українському домі відбулася підсумкова прес-конференція Президента України Віктора Федоровича Януковича для представників центральних, регіональних та іноземних засобів масової інформації. Понад 400 журналістів зібралися для спілкування з Гарантом держави.
Чітка організація заходу, дівчата з мікрофонами, що підходили до охочих поставити запитання, обстріл фотоспалахами головного героя прес-конференції за найменшої його спроби бодай підняти руку чи насупити лоба. Словом, усе як завжди. От тільки опісля не зикав гіркуватий осад. І не тому, що від Черкащини нікому так і не вдалося поставити запитання Віктору Федоровичу, а тому, що моментами складалося враження, що інші інтерв’юери відверто знущаються над усіма присутніми.
Дехто, мов зазомбований озвучував заздалегідь заготовлені запитання, навіть не проаналізувавши вступне слово Віктора Януковича. Отак і виходило – безглузде дублювання, і втрачався час для інших вагомих запитань та відповідей. На превеликий жаль, це, здебільшого були представники саме регіональних ЗМІ! Та проаналізуйте ж те, що почули, зробіть правильні акценти! Так ні! Ще одна категорія журналістів – гонорові, амбіційні, зверхні, – на зустрічі нікого і нічого не побоювалися, але що головне – не поважали. Їм байдуже до усталених правил прес-конференції (один журналіст – одне запитання), обходяться абсолютно без мікрофону («а для чого, я й так дзвінкоголоса»), їх не цікавить решта колег та проблем.
У мене, принаймні, складалося враження аналогічне тому, коли діти у пісочниці сперечаються за лопатку, щоб нагребти пісочку у своє відерце. Особливо – по закінченні заходу, коли репортери вже між собою почали чубитися, з’ясовуючи, хто ж таки за ким у черзі мав ставити запитання Президенту.
Статечними та відчуженими сиділи у залі представники закордонних ЗМІ. І їх, усіх без винятку, цікавило лише одне: «А що з Юлею, Вікторе Федоровичу?»
Безперечно, захід удався. Той, хто хотів, почув відповіді щодо вирішень основних актуальних проблем сьогодення України та особисту думку Президента держави з того чи іншого питання. Проте власне я особисто під час цього заходу знайшла відповідь й на інше запитання, яке не прозвучало в залі, але яке давно не дає мені спокою: «Чому так не люблять журналістів?» Одних – за обмеженість і невеликий розум, інших – за надмірну нахабність, третіх – за відверту «замовну» роботу. Проте, є інший бік медалі – читачі журналістів і цінують. За мужність, відвертість, принципову позицію, за чесність, врешті-решт.
Тетяна Очеретяна, головний редактор газети "Молодь Черкащини"
реклама
Коментарі
А почему пан редактор, Вас так это слово мучает?
Скажем проще.
Дебилизм это когда выражает то лицо чем садятся на крыльцо...
це просто жесть, тисячу разів підписуюся під вищенаведеним. це реально шкільний твір з претензією на конюнктурність
Красивый человек, дебилом быть не может.
Дебилизм это поведенческая составляющая.
Говорят же: -ведудут себя как дебилы, строят из себя дебилов.
Тое сть видят тупо своё и всё.
А это сейчас культивируется с розмахом.
И может эти приезжие скоро удут, но насеяли они уже своего сорняка с розмахом.
И будет он еще произростать долго и рясно.
Гербицид один, НЕ КРИТИКОВАТЬ а ВЫСМЕИВАТЬ.
Дабы молодых подражателей не плодить.
Она хорошо знает слабости донецких...
Это вы к вопросу о том, почему у нас теперь во власть берут порой откровенно де***, но зато красивых?
Пойдет, пойдет!
Она хорошо знает слабости донецких...
Стрічка RSS коментарів цього запису