Подолян: «Війну не виграють евакуаціями»

«Війну не виграють евакуаціями»

Так сказав Черчиль після евакуації англійських та французьких солдат з оточеного Дюнкерка.

Ця фраза не йде мені з голови останній тиждень.

Війну не виграють евакуаціями.

Настав час повертатися додому. Так, саме зараз. Так, під час війни. Настав час.

Так, я розумію, наскільки жорстокими є мої слова. Так, я розумію, яким ризикам піддають себе ті, хто повертається. І так, я все одно впевнений.

Так, є різниця між евакуацією військ з оточення і евакуацією цивільних з окупації та з-під ракетних загроз.

Але є і кардинальна різниця між тією та цією війнами.

Коли pycкiй бомбардує житлові будинки високоточною зброєю, ми звикли вважати його конченим ідіотом. Бо це ніяк не впливає на їх результати на полі бою.

А це помилка. Так, він кончений. Але не ідіот. Він веде неконвенційну війну, бо він веде війну на виснаження. І він знає, що у війні на виснаження він виграє. Бо він більший. Бо його більше.

Цю війну веде не армія. Цю війну виграє не армія. Цю війну може виграти тільки народ. Тому ціллю є весь народ. Загрозою для нього є весь народ. Він це знає. Тому цілями стають енергетичні об'єкти, зернові склади, житлові будинки.

Його мета — зробити наше життя тут нестерпним. Щоб ми виїхали і не поверталися додому з евакуації. Щоб боялися народжувати і вирощувати тут дітей. Щоб боялися розвивати наші бізнеси і міста. Щоб наша економіка продовжувала просідати через відтік робочих рук і покупців.

Ви в курсі, що економіка ЄС отримала приріст ВВП, мільярди доларів додаткових податків, тисячі зареєстрованих бізнесів від українців?

Рівно те ж саме втратила Україна.

І pycкiй це знає. Тому житлові будинки, торгові центри, вокзали, електростанції були і будуть ціллю. Тому поки ви там, а не тут, — він перемагає.

Він не зміг взяти нахрапом і тепер кошмарить і терпляче чекає коли моя країна стече кров'ю.

Вам може здаватися, що контрнаступ приведе до перемоги. Вам може здаватися, що військовим треба докласти ще трохи зусиль і буде перемога, все закінчиться. До зими? До зими наступного року?

Забудьте.

Усім буде краще, наші результати будуть кращі, якщо ми перестанемо чекати перемоги. І включимо характер, український характер.

Ну, знаєте, ось цю українську народну впертість.

Саме вона нас вберігала від знищення віками.

Бо на усі старання наших ворогів від імперії, совка і до теперішньої росії, на усі їхні зусилля і звірства у нас була проста і вседолаюча відповідь:

- Н**УЯ.

Не буде так, як ти хочеш.

Буде так, як вирішив_ла я.

Буду говорити українською.

Буду крізь сльози сміятись.

Буду жити на своїй, Богом даній землі.

Буде тобі, враже, так як відьма скаже.

Буду відбудовувати все, що ти зруйнуєш.

Стільки скільки треба.

Буду воювати з тобою.

Байдуже скільки. Стільки скільки треба буде щоб ти здох.

Буду робити усе наперекір тобі. Усе.

Стільки, скільки треба.

Пройду через усі випробування.

І все одно буду щасливий_ва.

Писатиму вірші і садитиму сади у засланні.

Співатиму пісні, їдучи у вагоні товарняка в сибір.

Танцюватиму в перервах між боями.

Казатиму «Слава Україні» тобі в дуло.

А при нагоді пускатиму тобі кpoв холоднокровно.

І вирощуватиму своїх дітей в повній абсолютній любові.

Так, як я вирішу. Там, де я вирішу, а не ти.

А ти отримаєш від мене рівно Н**УЯ і гори ваших тpyпiв зверху.

І ось зараз настає другий переломний момент цієї вiйни. Дуже повільний і непомітний.

Вони роблять ставку на те, що ми звичайні люди.

І що ми будемо вести себе як звичайні люди.

Тікати, коли страшно.

Благати про пощаду.

Жити там, де менше небезпек для нас і наших дітей. В теплій і затишній та дружній Європі.

Не триматися за місця, де мало роботи і багато небезпек. Не інвестувати в бізнеси бо ж війна.

Вони роблять усе можливе, щоб так і залишалося. Якнайдовше. Бо вони знають, що то наша погибель а їхня перемога.

Але що українчики кажуть богу смерті?)

На півдні і сході України почався контрнаступ.

Тепер він має початися і на заході. Повертайтесь додому. Ви тут потрібні. Тут дуже важко і інколи смертельно небезпечно. Тому буде потрібна вся ваша впертість. Зате тут найвища у світі концентрація українчиків і україночок.

Іван Подолян, активіст, черкащанин