Ми маємо право на праведний гнів. Ми маємо право на справедливу ненависть. Тому що відверте зло потребує правильної емоційної реакції. Тому що частина нашої людської моралі – емоційна. Ми не можемо мислити абстрактними нормами, ми повинні їх переживати.
Але я б відрізняв праведний грів і справедливу ненависть від ненависті, яка може нас блокувати і послабити. Ця ненависть може поширитися не тільки на ворога, вона може нас паралізувати і перекинутися на наше суспільство. Тому що коли людина сильно занурюється у ці відчуття, їй важко творити нове, важко вибудовувати соціальні стосунки, взаємодопомогу, взаємопідтримку тощо. Я боюся, що постійне переживання і вираження ненависті в соціальних мережах, між нами може завадити нам мати холодну голову для того, щоб ухвалювати рішення в усіх сферах: військовій, економічній, культурній, політичній...
Тут треба мати холодну голову. Злочинців має бути покарано. Мають відбутися певні суди. Врешті решт, я думаю, буде міжнародний суд. Але ми розуміємо, що тільки ненавистю жити не можна.
Розуміючи, що є зло, не можна втрачати з поля зору, що ми з вами – люди, і ми повинні показувати приклад. Ненавидячи ворогів, показувати, що ми інша країна. Що наша мета – побудувати іншу країну: відкриту, вільну, країну не авторитарну, не тоталітарну. А якщо гнів буде перемагати, якщо він нас охопить, нам буде дуже важко після війни побудувати країну вільних людей. Бо гнів паралізує. Я дуже боюся пошуків внутрішніх зрадників, ворогів, боюся нових корупційних схем, знов цієї політичної мішури, поділу політичних дивідендів. Я б хотів, щоб ми відкинули це.
Гнів повинен нас очистити. Це має бути гнів, що очищує. Який показав би нам, що ми не можемо бути такими, як наш ворог. Що ми повинні бути іншими. Якщо нам це вдасться, ми зможемо зробити те, що нам не вдалося зробити у 1991 році, в 2004-2005 роках, 2014-2015 роках. Якщо нам це не вдасться... Я навіть не хочу зараз говорити про те, що нам це може не вдатися...
Нас тоді відкине назад. Ми не зможемо говорити одне з одним, тому що політика всередині країни – це розмова одне з одним. І полювання на відьом, пошук внутрішніх ворогів, підозрілість одне до одного – це не те, що нам потрібно. Ані зараз, ані під час будівництва нової країни.
Андрій Баумайстер, український філософ родом із Черкас, доктор філософських наук, професор КНУ ім. Т.Шевченка.
* Із інтерв’ю проєкту «Укрлайф».
реклама
