реклама

Фото: фейсбук Олександра Цебрія

Тут неймовірна спека. Дихати немає чим. Ти постійно мокрий і втомлений, їсти не хочеться, тільки вода.

Ворожі дрони скидають на наші позиції займисту суміш, тому маємо зробити все, щоб залишитись живими і не почадіти. Протигази роздали по всіх позиціях, потрібна вода для гасіння та вогнегасники.

Заходимо по темному.

Несемо три кілометри бочку 200л, вирізали в ній верх, для зручного забору води, в кожного в руках каністра 20л з водою, лопати, мішки, сітки на заміну згорівших. 

Очі печуть від поту, який заливає. Ми мокрющі наскрізь. Мокрими пальцями важко втримати каністру, її перекидаєш з руки в руку не зупиняючись. Треба спішити. Тут ми – легка здобич для ворога. 

Серце калатає, дихалки не вистачає, практично кожен зашпортується і падає з каністрою у вирви від мін, але підводиться і поспішає далі…

Зайшли на позицію, попадали хто де, всі важко дихають. Хвилин 10 на відпочинок – і до роботи. Вкопали бочку (щоб не посікло уламками), земля – як скала. Залили водою, накрили зверху, натягнули сітку над всією позицією, розкопали знищену мінами частину траншеї, полагодили згорівший бліндаж.

Світає… викликаємо «коробочку», вертаємось назад…

Втома повна, важко навіть говорити.

Захотів абрикос.

- Хлопці, я бачив здоровенні абрикоси коло отої зруйнованої хати, там і машину є де під деревами сховати.

Абрикоса рясна, плоди здорові і смачнючі. Певно, це найсмачніші, які я колись їв…

Олександр Цебрій, ексмер Умані, захисник України

*Допис з фейсбуку

реклама

Коментарі  

 
-1 #1 Ухилянт, син генерала 11.07.2024 17:42
Дивак, в мерах будував, накрився, давай до Парижу, чудити разом з такими бабками
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100