Зараз багато людей переходить з російської на українську і майже так само багато я бачу агресії у соцмережах у вигляді питань «а чому тільки зараз? вам потрібно було повномасштабне вторгнення? невже не було очевидно раніше?»
При цьому у таких дискусіях, здається, неважливо коли саме ти перейшов, бо завжди знайдеться людина, яка скаже, що вона перейшла раніше.
Хтось скаже, що зрозумів необхідність переходу у 2014, а йому відповідають, що з 2004 року ніякої російської не мало би бути, а тоді з‘явиться людина, що ще у 1991 році зрозуміла, що в незалежній країні має бути тільки українська мова.
Таке враження, що єдине, що ти маєш відчувати при переході на українську - це провина, бо не говориш нею з народження.
Я намагалась перейти на українську у 2016 році, але не витримала постійних питань «чому тільки зараз?»
Можливо, тому я досі не українізувалась повністю. Але я над цим працюю.
Просто хочу попросити трохи терпіння і менше агресії до тих, хто робить це тільки зараз. Тим більше, до переселенців з російськомовних міст.
Як людина, яка перші 30 років життя прожила у російськомовному Донецьку, можу сказати, що це важко. Все розумієш, але почати говорити страшно і спершу дуже багато зусиль витрачаєш на пошук потрібного слова
Юлія Манастирна, переїхала до Черкас з Донецька
*допис з "Фейсбуку"
