Якось так вийшло, що з переможних настроїв спільнота переключається на панічні. Абсолютно безпідставно.
Іде війна. З багатократно переважаючим противником. По озброєнню, людським ресурсам, промислових потенціалом. Всі основні сили якого зараз стягнуті на Донбас.
І відхід ЗСУ з якого небудь населеного пункту непотрібно сприймати як поразку. Це тактика. І вона зумовлена причинами про які сказано вище.
Ми вимушені перемогти. Як в 39 році маленька Фінляндія. Яка починала війну проти озброєної до зубів орди з кількома танками.
Але перемогла. Тому що річ не йде про втрату територій, про зміну влади, вступ чи не вступ України куди небудь.
Річ іде про тотальне знищення цілого народу. Про знищення наших дітей і внуків. Рашизм не міняється в кращу сторону. Тільки в гіршу.
І ми маємо тільки два варіанти. Або нормальна країна, або тотальна Буча. Так на війні втрати. Так гинуть кращі. Але це війна. І ми її виграємо.
Незважаючи на "уставшіх ат вайни ".
Незважаючи на панікерів і зрадників.
Незважаючи від "какой разніци".
Тому що за нами Україна.
За нами наші діти і онуки.
Валентин Калина, учасник не однієї війни, захисник з Черкащини
*допис у "Фейсбуці"
