Дощ краплинами б'є в 203-ій день війни по даху нашого "грибка". Сьогодні друзі з Черкас надіслали допрацьовану версію нової пісні Sontse V Kysheni, і я на мить побував вдома. Став на березі Дніпра і вдихнув на повні груди пахощі весняного цвіту.
Я довго думав, чи варто писати. І для чого. Щоденник можна вести тихенько для себе. Але я вирішив писати для своїх побратимів. Сьогодні Сакс приніс кавуна, дуже схожого на диню. Подібного до м'яча регбі. Уявити. Я вперше у житті їм кавун з Львівщини! У Києві херсонський баштан скуштувала сьогодні Урсула фон дер Ляєн, а я відкрив сезон львівським кавуном... Поштрикав ножем насіння. Поклав сушити на газету. "Посаджу у себе на Черкащині, коли повернусь..." - такі банальні речі, але важливі психологічно. Робити звичне життейське призабуте і думати про майбутнє. Саме тут.
Кіт з Макарова завжди чомусь хвалить Черкащину. За його словами, у нас і картопля родить краще, і баштан майже кримський. У Кота у Макарові рознесло батьківську хату... У Кота є Кум. Кум робить класний суп із плавлених сирків і капусти. Пообіцяв своїй дружині взяти у нього рецепт.
Кіт та Кум вдвох пішли у військкомат. Однокласники. З першого класу разом і до нині. Дядькам по 50.
Ми усі стали ближче. Через пів року служби звикли і притерлися одне до одного, як у великій сім'ї. Звикли до тарганів одне одного. Якби були на строковій, були б вже "черпаками". Отримуємо задоволення, коли готуємо разом страви на кухні і ходимо як гусята. Бойові гусята. Хоча, певно, збоку так не скажеш. Серйозні хлопці. Особливо Тоха. Як гляне своїм прижмуреним оком з-під босяцького миколаївського лоба, то й можна забути, куди йшов.
23:33. "Капелан, перевірка зв'язку" +
У нічний етер вривається неперевершений харківський акцент. У той пам'ятний вечір, під канонаду прильотів, Татарин за 15 хвилин встиг зібрати сім'ю і евакуювати дружину з донькою. В машині друзів місця для нього не лишалося. Пощастило вибратися пізніше.
Татарин – сержант, зараз начкар. Зайшов до мене в гості у будиночок. Поговорили про майбутній дощовий тиждень та потребу у зимовому взутті. Кажу йому, що куплю собі валянки і буде тепліше. А взагалі, думаю, не буде. Буде тепло лише вдома. Навіть без світла і опалення. Головне – поруч з сім'єю. Татарину під 40. Досвідчений зобачливий сім'янин. Уважний до деталей і міжрядків. Стильний нарцис. Аристократ, вміє жити. Проникливі чуйні очі. Почуття гумору та достоїнства. Він допоміг мені розібратися, коли я вперше отримав в руки автомат. Йому можна довіряти не лише лички, а й турботу про вартових. У нього виходить і подобається бути керівником, менеджером, відповідати і направляти.
Багато з нашого особового складу мріють про відзнаки. Дивина, але тут, у війську, кожна дрібничка, яка виділяється від звичайного пікселя, викликає бурхливий інтерес і увагу. Я вірю - the main inside. Цей принцип виправдовує себе. Завжди. Дехто намагається набити собі ціну і підвищує власну самооцінку, наприклад, тік-ток снарягою. Дехто перемиває кісточки усьому, що бачить на відстань власного носа. Я ж – дисидент, ідеаліст. Витаю у хмарах. Допоки не гухне черговий винищувач над головою.
Олександр Дубина, музикант черкаського гурту «Сонце в кишені»,
український захисник
*Допис з "Фейсбуку"
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису