Тяжко дається адаптація на рідній землі після повернення з концертів у Америці. Новини, що не дають спати. Фізична втома і моральний стрес. Сон з перебоями, робота без настрою, очікування не знати чого і коли.
Щоночі прокидаюсь і далі не спиться. Кілька ночей снилось щось подібне на новини. Евакуація з поїзда залишила свій відбиток. Ось ти серед ночі маєш вийти в холодне поле і чекати відбою тривоги. А потім згадую наші концерти для військових в 2014 і першу адаптацію до воєнних умов. Ми ночували, бувало, в тих умовах, де постійно жили військові. І серед ночі від гепання боєприпасів підскакували в коридор та сну більше до ранку не було.
Тепер такий режим по всій країні, де не залишилося жодного безпечного місця. Щоправда, є різниця в кількості обстрілів прифронтових і більш віддалених областей. Київ тепер прирівнюється до фронтових за інтенсивністю обстрілів. Мої студенти на парах признаються, що ночами не сплять, а від того гіршає стан готовності сприймати інформацію. Але попри все ми співаємо вдома і в онлайнах, робимо щось корисне для перемоги України, яка є нашою найбільшою мрією. Колись ці спогади вискочать мені в стрічку і я їх поширю.
Тоді в моїй країні буде спокій і тиша. А поки я чекаю цієї миті і вірю. І думаю про наших військових, які з стресу не виходять взагалі. Люди, допомагаймо їм. За ці роки повномасштабки ми наспівали їм 30 тепловізорів, два дрони і ще всякого добра. З Америки я привезла теж дещо корисне для воїнів. Скоро буде звіт.
А поки дякую всім, хто в Україні і по світу вболіває за неї, не спить ночами і вірить. Хай здійснюються наша мрія
Руслана Лоцман, співачка, Заслужена артистка України, родом з Черкащини
*допис з "ФБ"
реклама
