Перелигін: Десь за 30 км до Сміли перед нами автомобіль збив собаку

Сьогодні я плакав.

Я багато років не плакав. Але сьогодні я плакав, від несправедливості та безвихідності.

Ми їхали у відрядження на ВГМК.

Десь за 30 км до Сміли перед нами автомобіль «напівбусік» білого кольору збиває собаку і їде собі далі.

Ми зупиняємось. Собака. Білий. Красивий. 10-12 кілограм. Дивиться мені в очі. Труситься. І лягає з повним розумінням в очах, що вмирає.

Я беру його. Бачу, що живіт / пах із рваною раною. Бачу органи. Несу в машину. Тримаю на руках.

Ми несемось до Сміли. Шукаємо клініку. Більшість клінік працюють з 09:00 ранку. Білий важко дихає. Знаходимо невеликій пункт ветеринарної допомоги після десятків телефонних дзвінків. Нас приймають. Роблять два уколи. Дякую добрій людині яка допомогла нам.

Завдяки дзвінкам та друзям знаходимо клініку, хірургію та рентген. Мчимо туди.

Я розмовляю з Білим. Я обіцяю йому краще життя. Білий знову важко дихає. Кров повсюди.

Ми мчимо на максимальній швидкості. Дякую людям в черзі, що пропускають нас до ветеринарного хірурга.

Хірург Євген. Прийняв нас. Сміливий, кчемний, впевнений, добрий. Я заношу Білого на стол. Білий в крові. Велика втрата крові. Я весь в крові. Сльози на очах.

Робимо укол. Хірург готує Білого до операції.

Я погладив Білого. Схилився над ним. Погладив ще раз. Плачу.

Бачу що в задніх лапах є чутливість. А значить у мене є надія. Хірург говорить, що випав кишечник, але є надія, що все буде добре.

Хірург забирає Білого.

Я сподіваюсь на краще.

Ми залишаємо свої контакти. Їдемо на комбінат. Я сподіваюсь, що Білого зможемо ввечері перевезти в якийсь стаціонар. Домовляюсь з Владом, що знайдемо Білому стаціонар в Черкасах або поруч так як в Смілі нема стаціонару (зі мною Влад Форостяний, Валерій Папенко та Дмитро Гайдук). Планую забрати Білого до Києва в нашу родину після всього…

Працюємо на комбінаті. Дзвінок. Хірург. Операція пройшла добре, але шок та кількість переломів були вирішальними. Кілька годин після операції Білий тихо пішов на райдугу.

Тихо пішов в інший світ.

Я плачу.

Для мене це шок. Це неправильно. Це неможливо.

Неможливо для мене те, що та людина яка збила Білого навіть не подумала зупинитися та допомогти.

Шок від того, що Білий розумів абсолютно все. Його очі розуміли все. Він був готовий гідно на дорозі прийняти останні часи життя.

Білому вже не болить.

Він був не один.

За нього боролися.

Білий пішов в інший світ тихо та у спокої, отримавши допомогу та підтримку.

Не бійтеся допомогати тваринам. Не бійтеся рятувати тварин. Не бійтесь зупинитися та врятувати тварину. Кров Вас не забруднить. Можливо ця кров Вам нагадає що таке насправді бути людиною.

Вибачте.

Єгора Перелигін, голова правління акціонерного товариства «Об’єднана гірничо-хімічна компанія»

*допис з ФБ