Вівчарик: Єдиним «плюсом» війни в Україні стала можливість називати речі своїми іменами

Президент України Володимир Зеленський провів зустріч із міністром закордонних та європейських справ Словацької Республіки Растиславом Качером, міністром оборони Словацької Республіки Ярославом Надєм та міністром економіки Словацької Республіки Карелом Гірманом, які прибули з візитом до нашої країни. Цього ж дня я таки приїхав в Словаччину. Тут має розпочинатися міжнародна конференція Re:Cover - Як війна Росії в Україні змінює журналістику.

Ключова промова: "Україна, війна та медіа. Що на кону?"

На запрошення Інституту розвитку регіональної преси (ІРРП) та міжнародних партнерів до Братислави, де проходив захід, приїхали близько 250 учасників із 21 країни. Більшість, безумовно, становили українські медійники.

Відвідав конференцію, аби перейняти досвід стосовно фінансової діяльності медіа, роботи з джерелами інформації та питань безпеки. Зізнаюся, що й досі перебуваю під враженням панельної дискусії з німецьким колегою.

Як виявилося, той має є своє бачення щодо стандартів журналістики та балансу думок під час висвітлення збройної агресії. Мовляв, треба надавати можливість висловитися не лише українцям, а й росіянам, які проти них воюють: «Нам треба почути тих людей, хоч у них і промиті мізки». У відповідь наші колеги зауважили, що в чинних реаліях стандарт побудови новин, де представлені дві точки зору, не завжди може показати об’єктивну ситуацію.

Виходить, треба знати думку озброєного грабіжника, який заходить у ваш дім, або ґвалтівника, який знущається над жертвою?! Чи, розповідаючи про звірства гітлерівців під час Другої світової війни, надавати слово і євреям, і нацистам? Це абсурд.

Погоджуюся з колегами з Молдови та Грузії (вони теж відчули агресію росії), що єдиним «плюсом» війни в Україні стала можливість називати речі своїми іменами.

Як зазначали колеги з Грузії та Молдови, раніше певні міжнародні організації називали окупантів «миротворцями», а війну «конфліктом». Це зрештою і призвело до того, що зараз відбувається в Україні. Толерантне ставлення дозволяє злочинцю відчувати свою безнаказаність.

Враження від країни, зокрема, столиці: Братислава зустрічає спокоєм. У порівнянні з Угорщиною, через як ми заїжджали до Словаччини, в словаків таки кращі дороги. Це заколисує. При цьому в Братиславі не відчувається масштабності, а якийсь затишок. А до інших країн рукою подати в прямому сенсі. Це єдина столиця в світі, яка межує з двома країнами: Австрією та Угорщиною. Колега вранці пробіг сім кілометрів містом і врешті опинився в Австрії. Колеги ввечері встигли з’їздити в Відень на каву...

Цікаво, що до 1936 р з Відня до Братислави курсував трамвай, а це близько 60 км шляху.

Загалом,якщо будете в Братиславі – йдете в Старе Місто,потім піднімаєтесь до Братиславського Граду. Мова словаків схожа на українську, приємна на слух. Ви тут не відчуватимете себе чужим.

Найпопулярніша – пам’ятник добродушному Чумілу – місцевому водопровідникові (або сантехніку). Він про щось задумався, спостерігаючи з каналізаційного люка за вулицею і людьми. Я ось знайшов і таку скульптуру. Стрьомна трохи...

а ось і кіт)))

Головна площа Братислави – місце проведення Різдвяних ярмарків, Великодніх базарів, масштабних фестивалів та концертів.

Тут на асфальті написані імена випускників.

Але є й приколи. Вночі тут у нас вкрали з автобуса номери...

Валюта в Словаччині – євро. Для нас, туристів, зручно – не треба думати про обмін валюти.

До речі, тут багато пабів, а сувенірні магазини швидко зачиняються. Люди воліють відпочивати.

Назарій Вівчарик, відповідальний редактор сайту «Прочерк»