Наприкінці XIX століття російський письменник Олександр Амфітеатров, який був одружений на смілянці Олександрі Левицькій, написав, що такого пилу, як у Смілі, він ніде більше не бачив. На його думку, навіть якщо зібрати весь пил південноруських міст, то і його буде мало для Сміли.
Смілянський обиватель, мовляв, не може відкрити вікна, бо замість чистого повітря отримає в обличчя купу пилу, дрібнішого за зубний порошок, і за хвилину в кімнаті все буде сірим. Сміляни навіть винайшли дивовижний одяг – щось на зразок бурки. Він мав вигляд величезного парусинового мішка з довжелезними рукавами і каптуром.
До чого це я? А до того, що Сміла упевнено рухається до такого майбутнього. Схоже, невдовзі такий одяг знов буде у пригоді. Бо з усього видно, що наша місцева влада заповзялася знищити в місті всі зелені насадження. Кожної весни у мене від передчуття каліцтва і рубання дерев починає боліти серце. Я хочу вірити, що це варварство більше вже не повториться, але воно триває, не зважаючи навіть на війну. І набирає все більшого розмаху.
Із заздрістю і сумом дивлюся на листівки Сміли 1900 року, на яких за величезними деревами майже не видно будинків. І ніхто не боявся, що комусь на голову чомусь впаде гілка. Напевне їх сухі зрізали, але дерева не калічили повним обрізанням гілок. І все ж, незважаючи навіть на це, пилові бурі були регулярними. Звісно, зараз рятує асфальт і бруківка. Але природу і фізику не обманеш. Потепління вже настільки глобальне, що в Ужгороді висадили пальми. Висадили, а в нас дерева тільки рубають, як у тайзі. Затіненого простору стає все менше і менше. І він нагрівається. Хто в цьому сумнівається, може заміряти температуру асфальту на сонці і в тіні дерева і переконатися, наскільки разючою є різниця. Тому не здивуюся, якщо невдовзі він стане таким же джерелом пилу, якими у часи Амфітеатрова були не бруковані вулиці.
Нагадаю також, що вже доведено: рак легень викликають насамперед вихлопи автомобільних двигунів. Найкращий захист від цього лиха – густі зелені насадження. Сміла не має об’їзної дороги, тож нею день і ніч постійно сунуть десятки тисяч машин. А дерева край траси теж повирубували…
І ще: висновки багаторічних досліджень канадійських учених, опубліковані в журналі Geo Geography And Environment, показали, що низька різноманітність видів птахів є важливим передвісником зростання кількості госпіталізацій через… психічні захворювання. „Дуже важливо, щоби ми використовували цілісний підхід до нашого психічного здоров’я та природи”, – заявила головна авторка дослідження, доцентка Інституту навколишнього середовища та міждисциплінарних наук Карлтонського університету в Канаді Рейчел Бакстон. Нищення зелених насаджень є найсильнішим чинником тривоги та розладів настрою, також існують незалежні „значні зв’язки” між психічним здоров’ям і різноманітністю птахів, яким для існування потрібні дерева і кущі – каже Бакстон. За її словами, захист природи і довкілля слід розглядати не як розкіш, а як необхідність і частину добробуту громад. „Відновлення та збереження різноманітних пташиних спільнот може стати одним зі шляхів покращення психічного здоров’я в містах і враховуватись у проектах відновлення міст і політиці охорони здоров’я”, – зазначила дослідниця.
То може недарма в Смілі знаходиться обласна психіатрична лікарня? Може тому наші люди такі байдужі?
Мені важко збагнути, чому влада так заповзялася нищити дерева, або доводити їх до повільної смерті. Скоро наше місто, напевне, називатимуть містом пеньків. Але кажуть, що нічого без вигоди не буває. Не випадково, мабуть, Перше послання Тимофію 6:10 твердить, „бо корінь усякого зла є любов до грошей”.
Нас заколисують казками, що скалічивши дерево, його таким чином омолоджують. Та у нас старих дерев уже, по суті, і нема. А щодо омолодження… Відрубайте людині одну руку, заберіть одну нирку, одну легеню, пів печінки і заспокойте її рідних, що так вона, мовляв, омолодиться.
Звісно, багатьом зараз аби вижити. Та якщо виживемо, невже буде краще у пустелі, а не в зеленому місті? Я пам’ятаю Смілу містом-садом, а тепер мені не хочеться до неї вертатися після мандрів. Я не розумію, чому мовчать депутати, громадські активісти, вчителі, лікарі, улькоми, священики... Що з вами, люди?! Зрозумійте, їм сняться заморські країни, ще й із декоративними зеленими насадженнями, а нам жити тут…
Так кронують дерева в Європі, у якої ми просимо допомоги.
А так у Смілі
Олександр Вівчарик, журналіст
*допис з "Фейсбуку"
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису