Вівчарик: Пройшов крутий фестиваль «Крутий Заміс» (ФОТО)

3-4 серпня в Холодному Яру, а якщо конкретніше – в селі Мельники, що на Чигиринщині, відбувся мистецький фестиваль під оригінальною назвою „Крутий Заміс”. Захід організували за підтримки ТОВ НВФ “Урожай” та Благодійного фонду „МХП- Громаді”.

Молитва перед виступом аматорського колективу „Джерела” з Ротмістрівки

На жаль, особисто до мене доходили тільки відголоски про нього, між тим, як виявилося, фестиваль відбувся уже всьоме. Тож щиро вдячний очільниці Смілянського міського відділу культури Ірині Бобошко, директорці міського парку Вікторії Хандусь і своєму колезі Олександру Горшкову, завдяки яким я потрапив на таке дивовижне, суто українське дійство.

Олена Воробей з еко-пряниками

Уже на фестивалі дізнався, що цьогоріч його метою було завершення розпочатого збору коштів для 93-ї ОМБР „Холодний Яр”, розширення „Яру півоній”, популяризація народних ремесел та традицій, гуртування, просвітницькі локації з питань екології, розвитку туризму та народного мистецтва на Чигиринщині.

„Крутий Заміс” відбувається в оточенні могутніх дерев Холодного Яру, тож на фоні їхньої зелені і безмовності особливо яскравими є кольори свята, гучними звуки музики і гострими запахи страв, котрі лоскочуть ніздрі. Мабуть не лише людям, бо пильне око помітить і сарну, котра спостерігає з-за кущів за юрбищем. А людей манять ще й вироби народних майстрів – з дерева, глини, металу; око радують і слинку викликають різноманітні напої з меду, пряники, пиріжки, шашлик… Пива не було.

Та, як на мене, звичайному обивателю відірватися від споглядання телевізора і приїхати поганими дорогами на мистецький фестиваль у загублене в Холодному Яру село все одно круто. З дивана його яскравості і принад не видно, тож потрібно побороти власну лінь, бути допитливим і товариським. Адже тут усі свої – за вдачею та характером. Переважно приязні, товариські, захоплені, творчі. Найбільш цінним на подібних заходах є спілкування. На них щиро посміхаються один до одного, вітаються, діляться враженнями від побаченого і почутого, від спілкування з майстрами і їхніх шедеврів, від концертів, виставок і конкурсів. Адже тут було все. Пива не було.

Подружжя Олександра П’яних і Олесі Руденко

Але, як уже мовив, найголовніше на фестивалі – люди. На „Крутому Замісі” українська душа відпочиває від чужомовності, безбарвності, сірості. Приміром, мене відразу впав у вічі чоловік з ошатною бородою і усміхнена молодичка біля нього. Чоловік пригощав незвичайним квасом, медівником і чи не один на заході продавав мед у стільниках. Виявилося, що то подружжя Олександра П’яних і Олесі Руденко з села Ксаверового на Городищині. До повномасштабного вторгнення вони жили на Київщині, в Калиті Броварського району. Війна змінила не лише їхнє місце проживання, а й світогляд, рід занять. Так, Олександр працював менеджером на охоронній фірмі, а в Олени, котра є викладачем образотворчого мистецтва, була навіть власна художня студія. А тепер Олександр пасічник, і несподівано знайшов себе в цьому. Наразі має 22 бджолосім’ї. Займається ними і вихованням дітей – Яромира і Радослава, йому допомагає дружина.

Микола Світайло з Кропивницького навчає гончарній справі смілянина Влада

А дивовижні, різнокольорові, усіх можливих конфігурацій натуральні медові еко-пряники черкащанка Олена Воробей пече разом з сімнадцятирічною донькою Каріною. Цікаво, що ще в одинадцять років та загорілася бажанням розпочати власну справу і почала виготовляти солодощі, зокрема, пекла кексики і продавала їх на вулиці. Зараз має сімейний бізнес. Частину пряників Воробеї передають на ЗСУ.

На фестивалі

Народний майстер гончарства і декоративного розпису, волонтер Наталія Бойко приїхала до Холодного Яру з Києва. Як каже – це її місце сили.

Антоніна Линник з фестивальних Мельників продавала кераміку, виготовлену її чоловіком Олександром. Від неї не можна відвести очей. Цікаво, що замішуючи глину для своїх глечиків і полумисків, майстер, по суті, змішує в Мельниках докупи Україну. Адже глину бере у Слов’янську і Опішні…

Колектив „Джерела” – комунального закладу „Центр надання соціальних послуг Ротмістрівської сільської ради” – вразив присутніх не лише прекрасним виконанням українських пісень, а й тим, що його учасники стали перед виступом у коло і прочитали спільно молитву „Отче наш” за наших захисників, за Перемогу. Не дивно, що вони всіма силами допомагають ЗСУ і родинам воїнів, наприклад, плетуть маскувальні сітки і обереги, які освячують в церкві і передають на фронт. А ще, доносять до слухачів українську народну пісню, яка, на думку директора Центру Лідії Зайвої, сама як молитва.

Зачарували гостей фестивалю і народні аматорські колективи зі Свидівок та Червоної Слободи, зокрема, танцювальний колектив „Калина”. Та  усіх і не згадаєш, бо сцен було багато, а виконавців ще більше.

Під час заходу спостерігалося скупчення дітлашні біля сивого, усміхненого чоловіка. Як виявилося, то наш унікальний казкар і музикант Сашко Лірник розповідав завороженій малечі свої небувальщини і продавав щойно видрукувані книжки. А між розповідями ще й очолив журі конкурсу „Крутоборщ”. З огляду на його черевце, було видно, що попоїсти він любить, а отже і судив професійно. Тож на його авторитетну, а також очолюваного ним журі, думку перемогу розділили і грошові призи отримали Степанецька територіальна громада з традиційним борщем і подружжя Алли і Максима Щербин, які приготували борщ із рибою.

Не підвела і моя рідна Сміла. На заході були помітні молоді представники благодійного фонду „Будуємо разом”. Енергійна Ольга Мельник організувала постійно діючу роз’яснювальну гутірку з питань екології і сортування сміття і досліджувала ефект від своєї просвітницької діяльності. До речі, вона живе в багатоповерховому будинку, але досягла того, що абсолютно нічого на смітник не викидає. Тобто живе крутіше, ніж навіть декларує.

Біля Сашка Лірника завжди діти і їхні мами

Колоритна Ольга Івахненко продавала власноруч виготовлені чудові етнічні і сучасні прикраси з бісеру, металу й інших матеріалів.

Не можна не згадати про конкурс художників. На ньому були представлені неймовірні картини, і малювали їх не професіонали – аматори. Усі полотна, не лише переможців, розіграли на аукціоні. Гроші від їх продажу пішли на ЗСУ. Декілька з них придбав Юрій Романча – ідейний натхненник проекту „Крутий Заміс”, засновник ГО „Холодний Яр – Україна”. І я його розумію: мати у себе такі шедеври за честь. До речі, на фестивалі були присутні й наші захисники. Розписану і заряджену на перемогу української зброї гільзу придбав один з них, який має позивний Расмус і служить у 118-й бригаді ТРО у розвідроті.

Юрій Романча, який народився в Мельниках, зізнався у розмові, що мріє аби більше людей знали про Холодноярщину – героїчний край. Тож прагне, щоби „Крутий Заміс” дав інформаційний посил усій Україні і навіть за кордон. Бо ця земля сакральна.

А фестиваль між тим і далі вирував, сміявся, співав, розтікався ручаями між сценами і майстрами, які проводили майстер-класи, скупчувався біля наїдків. Усі, хто хотів, міг отримати безплатно суп з курки, організатори роздавали й соковиті кавуни. Пива не було. Був гарний настрій і радість від спілкування. Його не зіпсував навіть невеликий дощик, що несподівано пролився, навпаки – додав бадьорості. Не нудьгували й діти, для яких передбачили розважальну програму з надувними гірками, батутами, соломʼяною гіркою, безкоштовним морозивом та солодкою ватою.

Мою душу потішило й те, що наступного дня  відбулася ще й масова висадка квітів на популярній туристичній локації Черкащини  – „Яру півоній”. Їх висаджували ініціативні представники місцевих громад та гості Черкащини. До цього у „Яру півоній” росло 2 500 кущів квітів з усіх куточків України. Віднині їх буде на півтори тисячі більше.

„Крутий Заміс” – це заміс доль, характерів, мистецтва і самого життя. Фестиваль закликає до єдності на основі свого – традицій, мови, культури. Бо саме це і є крутим та важливим для нас і світу. Для нього завжди актуальним і вагомим є оригінал, а не банальна вторинність, ще й узята з недолугого. „Крутий Заміс” насправді – це наше круте, міцне, неповторне і невичерпне джерело. З нього ми можемо черпати силу в місці сили…

Олександр Вівчарик,

Фото Олександра Слєпцовського