16 лютого виповниться 107 років з дня смерті Віри Левченко (у шлюбі – Холодна) – видатної акторки епохи німого кіно.
Народилася вона 5 серпня 1893 року в Полтаві, померла 1919 року в Одесі. Як бачимо, прожила коротке життя – неповних 26 років, але встигла багато: стала визнаною „королевою екрану”, а фільм „Життя за життя” за її участі був настільки популярним, що вперше в практиці кіноіндустрії довелося впровадити попередній запис на квитки (бронь), бо кількість охочих побачити його перевищувала всі очікування. Штурмували тодішні кінотеатри „Експрес”, „Кінематограф”, „Міраж” та „Ампір” і черкасці. Серед них були й такі, котрі писали листи акторці і освідчувалися їй у неземній любові.
Королевою екрану Холодну назвав Вертинський
Знімалася Віра Холодна в основному в жанрах драми, мелодрами та короткометражного кіно. Уславилася в фільмах „Пісня тріумфуючого кохання” (1915), „Міражі” (1915), „Забудь про камін…” (1917) та багатьох інших. Збереглось лише 5 фільмів, у яких вона фільмувалася, а справжнє число стрічок може досягати 50 і більше.
Походила акторка з освіченої полтавської родини. Її батько був вчителем-словесником. Окрім Віри, родина мала ще двох доньок – Надію та Софію. Після смерті діда родина переїхала до москви. У 1903 році Віра вступила до приватної жіночої гімназії, де дівчата отримували класичну освіту. Ученицям викладали також акторську майстерність, музику, класичні танці та малювання. Навчалася вона і в балетному училищі Большого театру, однак вимушена була залишити його через наполягання родини, якій не подобалося таке її заняття. На рішення обрати акторську кар’єру вплинув приїзд у 1908 році до москви з санкт-петербурга однієї найпопулярніших на той час акторок Віри Коміссаржевської.
У 1910 році на випускному вечорі в гімназії Віра Левченко познайомилася з юристом, автогонщиком і видавцем першої в російській імперії спортивної гезети „Авто” Володимиром Холодним. Вони одружилися попри те, що члени обох сімей були проти раннього шлюбу.
У кіно кумиром Віри Холодної була датчанка Аста Нільсен. У російській імперії Аста була найпопулярнішою акторкою перед першою світовою війною. Цікаво, що між Астою і Вірою є навіть зовнішня схожість. Як твердив свого часу колишній киянин, композитор, поет, автор популярних авторських пісень Олександр Вертинський, своїм дебютом у кіно Віра Холодна завдячувала саме йому. У це можна повірити, адже теж знімався у фільмах і був закоханий у неї, присвячував їй свої пісні, зокрема – „Ліловий негр”. З легкої руки Вертинського за Вірою Холодною і закріпився титул „королеви екрану”.
Віра Холодна з чоловіком Володимиром Холодним
Окрім зйомок у кіно, акторка багато виступала на естраді. Давала комерційні концерти, відвідувала благодійні вечори і сама займалась благодійністю, збираючи кошти на користь незаможних колег. Жовтневий переворот 1917 року, ознаменований терором та репресіями, змусив багатьох кіномитців тікати від більшовиків. Багато їх виїхало до України – у Харків, Київ, Одесу та Крим. Більшість фільмів знімали в Одесі, в ательє Д. Харитонова на Французькому бульварі. Поїхала до Одеси і Віра Холодна.
Іспанка – чи отрута радянських спецслужб?
У лютому 1919 року кіноакторка застудилася і, буцімто, захворіла важкою формою грипу – іспанкою. Це, мовляв, і стало причиною її передчасної смерті. Розтин тіла не робили, а забальзамували і після відспівування у Спасо-Преображенському кафедральному соборі поховали на Першому християнському кладовищі Одеси. Через три дні на екрани кінотеатрів міста вийшла кінохроніка „Похорон Віри Холодної” – остання стрічка за її участі. Цікаво, що це взагалі перше поховання відзняте на кіноплівку. У 1937 році комуністична влада знищила кладовище. На його місці відкрили парк з розважальними атракціонами, а частину цвинтаря передали місцевому зоопарку. Відомих людей з нього перепоховали на іншому кладовищі, а Віру Холодну – ні. Чому?
Існує інша версія її смерті: як стверджує одеський краєзнавець Артем Васюта, Віра Холодна не мала високої температури, що було нехарактерно для іспанки. А за три дні до смерті невідома людина передала їй букет троянд. Віра сказала кур’єру, що квіти пахнуть якось дивно. І Віра, і кур’єр, який доставив квіти і вдихав їх запах, померли в один день.
Віра Холодна і Олександр Вертинський (зліва) та актор Аркадій Бойтлер, 1916 рік, Одеса
Автор популярної в Україні телепередачі „У пошуках істини” В’ячеслав Гармаш переконує, що Холодну вбили радянські спецслужби. Чекісти заарештували в москві її чоловіка Володимира Холодного, затримали й маму, сестру, дочок і висунули акторці умову: зробити так, щоби генерал Фрайденберг, який керував військами Антанти в Одесі і звідки планував завдати удару по більшовиках, відступився від своїх планів. Знали, що Віра йому дуже подобається.
Артем Васюта вважає, що так могло бути. На його думку, можливо Холодна навіть передала хабар від червоних закоханому в неї Фрейденбергу. У всякому разі наступ Антанти було призупинено на невизначений термін, а потім генерал за три дні вивів війська з міста. Фактично, здав його більшовикам. Напевне, таким чином Віра прагнула врятувати чоловіка. Та їй це не вдалося, Володимира наприкінці 1919 року таки розстріляли.
Віра Холодна не була для червоних своєю, адже давала концерти й денікінцям, поїхала до Одеси з москви, коли Південна Пальміра входила до Української Народної Республіки. Але, напевне, у неї спрацювала така логіка: я буду для них корисною і може нашу родину залишать у спокої. Наївна, вона не знала з ким мала справу. І все ж, дітей, на відміну від чоловіка, вона таки врятувала: їх, а також сестру і маму, на її прохання відпустили з москви. Після смерті Холодної її доньок – Євгенію і Нонну – вдочерила сестра Надія, яка зі своїм чоловіком-греком того ж 1919 року виїхала до Константинополя. Вони жили в Туреччині і Болгарії, а в 1950-х роках емігрували до США, де й померли. Онука актриси, Віра Холодна-Гілберт, мешкає у Стамбулі.
Один з Холодних загинув на Соловках
Як бачимо, комуністична влада з самого початку нищила не лише пам’ять, а й її носіїв, насамперед, діячів української культури і науки. Так у лютому 1938-го, через дев’ятнадцять років після смерті Віри Холодної і буквально за рік після того, як було зруйноване місце її поховання, відбувся масовий розстріл ув’язнених Соловецького концтабору особливого призначення. Серед них було страчено і Григорія Холодного – українського вченого і педагога. Він був рідним братом Володимира Холодного – чоловіка Віри Холодної. Розстріляли Григорія на архіпелазі в Білому морі 17 лютого разом з іншими в’язнями. Усього – 198 невільників.
До речі, Григорій Холодний народився в російському тамбові, де його тато, теж Григорій родом з Переяслава на Київщині, учителював у місцевій гімназії. Відповідно до Емського указу 1876 року, яким заборонялося все українське, рекомендувалося переводити учителів-українофілів до російської глибинки, а, натомість, російських учителів – до України. Отак батько Григорія Холодного потрапив з України до далекого тамбова, а, приміром, батько Михайла Булгакова з росії – до Києва.
Григорій Холодний молодший закінчив фізико-математичний факультет петроградського університету. У 1912-1917 pp. учителював у москві, був секретарем заснованого Михайлом Грушевським Українського видавничого товариства. Згодом переїхав до Києва, читав лекції з математики, фізики у Другій українській гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. 1915-го року у нього народилася донька Оксана – майбутня піаністка. Сам Григорій Холодний чудово грав на скрипці.
Бронзовий пам’ятник Вірі Холодній в Одесі скульптора Олександра Токарєва
У 1920-х роках він працював у освітянських колах Чернігівщини, був обраний головою місцевої „Просвіти”, організував Чернігівське наукове товариство. Долучився до термінологічної праці в Інституті Української Наукової Мови, а в 1924 році став штатним працівником природничого відділу Інституту, з 1925-го – науковий секретар, а через рік – керівник Інституту. Григорій Холодний брав активну участь у виробленні головних засад розвитку української термінології, редагуванні термінологічних словників.
Репресували його 1929-го року під час сталінського процесу проти Спілки Визволення України (СВУ), звинуватили в націоналістичному шкідництві. У 1933-му він потрапив на Соловки. Реабілітований Верховним Судом УРСР у 1989 році.
З трьох братів Холодних вижив лише Микола – видатний український ботанік, мікробіолог, засновник вітчизняної школи фізіології рослин. Його ім’ям названо Інститут ботаніки в Києві. А ім’ям Оксани Холодної – доньки Григорія Холодного – названо Київську музичну школу № 26.
Кілька вулиць у містах України названо й ім’ям Віри Холодної. Їй також встановили єдиний жіночий пам’ятник в Одесі.
Олександр Вівчарик, журналіст
реклама
