«Януковичу таки вдалося двічі зібрати проти себе величезні Майдани», – наголосив у своєму виступі на Київському Майдані 8 грудня цього року колишній соратник Віктора Ющенка Юрій Луценко.
На відміну від Ющенка, він приходити на Майдан і запалювати людей промовами не соромиться. Проте у згаданій його сентенції лише доля правди. Загалом, люди стоять не стільки проти Віктора Януковича, скільки за себе, за Україну. Не дивно, що зараз у Києві звичайним і загальноприйнятим стало ОУНівське вітання «Слава Україні!». Це як пароль Майдану. 2004-го протестувальники так віталися на декілька порядків рідше! Нація дорослішає?..
Не йшлося дев’ять років тому і про те, що йде революція. Ні, таке слово згадувалося. Але вимовлялося воно радше в символічному сенсі. Зараз «Революція!», звучить саме як революція. У прямому значенні цього слова. І коли перебуваєш на Майдані в Києві, у нього віриш, це слово не здається мовленим заради форсу, нема у ньому жодної, так би мовити, натяжки.
На Майдані буденна суворість. Ейфорія вихлюпується, коли приходять сотні тисяч. Для тих, хто там постійно, – це важка щоденна праця задля поставленої мети: перезавантаження влади, покарання винних у побитті людей, підписання договору про асоціацію з ЄС. Люди затялися. Я не знаю, чому високопосадовці переконані, що все якось розсмокчеться само по собі, що то одиниці підбурюють людей, що можна просто відсидітись, або й знову розігнати мітингувальників силою. Їм би варто прийти туди і відчути настрій людей, або просто проїхатися в метро і почути висловлювання його пасажирів. А це переважно кияни…
Потрібний діалог, а не демонстрація сили. Та діалог можливий після виконання конкретних вимог, які сформував навіть не Майдан. Ці вимоги є вимогами суспільства.
Хочеться вірити, що у влади вистачить мудрості, або хоча б інстинкту самозбереження. Бо друге кровопролиття стане для неї фатальним.
Проблему уже не загониш у глухий кут, її потрібно вирішувати. І тут не допоможуть мантри ненависного для дуже багатьох Азарова і його міністрів. Люди чекають на справжнє покаяння і кроки назустріч. А інакше гору візьмуть ще більш радикальні настрої. «Прикро, що козацьку націю дурять, буцімто Свободу можна вистояти, а не вибороти. …Правило вільної людини просте: ніхто не повинен дозволяти принижувати її гідність. Б’ють – бий у відповідь. Наступають – контрнаступай…» – каже народний депутат Юрій Сиротюк… І на таку думку щодня пристає все більше і більше людей.
Майдан унікальне явище світового рівня. Де ще в світі люди стоять і протестують за щось, а не проти чогось? У ситій Європі люди протестують проти безробіття, погіршення життя, ще якихось речей. А в Україні люди зараз мерзнуть і страждають за європейські цінності, за те, щоби стати частиною об’єднаної Європи, а не Азіопи!...
І хай не всього вдасться досягти. Але саме тут утверджується нове, вільне покоління українців. Відрадно, що цей Майдан почався, по суті, з молоді. Вірю, саме ці юнаки і юнки вилонять зі свого середовища нового загальнонаціонального лідера. Серце рвалося з грудей від радості, коли бачив цих окрилених молодих людей, їхні світлі, натхненні обличчя. Просто не віриться, що у суспільстві, яке кинули в неоцинізм (термін Ліни Костенко) виросло таке шляхетне і світле молоде покоління. На відміну від старших молодим нема чого ділити. І вони об’єднуються на загальноєвропейських цінностях від Заходу до Сходу. Молодь знайомиться, гуртується, створює нові об’єднання, і це вже дуже позитивний результат Майдану.
На жаль, до цього молодих заколисували і майже заколихали порадами не лізти в політику. Бо це, мовляв, брудна справа. Тому й не дивно, що спочатку утворилося два майдани. На першому стояла молодь під державними прапорами і прапорами Євросоюзу. На другому ті, хто розуміють, що одіозних політиків здолати лише танцями і піснями не вдасться. Для цього потрібні зусилля і політиків, і народних мас; Майдан і політичні методи боротьби у Парламенті. Та молодь сахалася політиків і не дала виступити на своєму Майдані й усесвітньовідомому Віталію Кличку. Дехто небезпідставно вважає, що деполітизація Євромайдану – це спецоперація Банкової. Владі дуже було вигідно поділити мітингувальників на два табори – політичний і «без політики». Нічого нового – поділяй і владарюй. До цього ділили на «східняків» і «західників», на україномовних і російськомовних, на різні патріархати. Сьогодні вирішили поділити так. Молодь ще недосвідчена, вона повелася на цю провокацію. Але як її не помітила співачка Руслана? Я дуже поважаю і люблю цю нашу першу і поки що єдину переможницю Євробачення. Вона гарна жінка, чудова співачка, щира патріотка України. Але цих якостей мало, щоби бути справді мудрим лідером. Руслана співала і танцювала з «неполітичними» студентами поки не пролилася кров. Хай мене пробачать, та у якійсь мірі ця кров і на совісті відомої співачки…
До честі Руслани вона опікується постраждалими, немов турботлива мати. Та може краще було взагалі не бавитися в небезпечні ігри з цинічною владою, а допомагати проукраїнським, проєвропейським політикам? Які б вони не були, проте мають досвід, організованих людей, партійну структуру. Зрештою, де тепер Руслана? – на єдиному політичному Майдані…
Майдан 2004 року був романтичний і дещо наївний. Майдан 2013-го – суворий, організований, насторожений. У 2004 році молилися на двох лідерів і вірили у швидке краще майбутнє. 2013 року стоять за Україну і майбутнє навіть не своє, а своїх дітей. Тут не сповідують ідею «національного Мойсея», і добре знають: краще швидко не стане, попереду важка, напружена боротьба мільйонів, яка вимагає організованості, самовідданості і навіть жертв. І люди згодні іти на них заради Перемоги. Тому так багато людей не сприйняли слова відомого музиканта і співака Олега Скрипки, котрий на 15-й день Майдану, нарешті, з’явився перед мітингувальниками. Він закликав до суто мирних акцій. Це добре, та я вперше відчув невдоволення людей від слів мого улюбленого музиканта. «Чому»? – запитав міцного, втомленого чолов’ягу поруч себе.
– Ви чули, що він казав, – обурено відповів той. – Мовляв, ніяка мета не вартує найменшої жертви. Аякже, пригрітий, наїджений, успішний і вже нічого не треба. Як хочете, то галасуйте, але нічого і нікого не чіпайте. Немов до дурників промовляв. В усьому світі люди боролися за краще майбутнє, і де було без жертв? А що б на такі його заяви сказали юнаки, котрі жертвували життям заради України під Крутами, вояки УПА – молоді хлопці і дівчата, які гинули з вигуками «Слава Україні!»? Звісно, ніхто не хоче жертв, та хіба бандити при владі здадуться просто так? За Свободу треба боротися. Може бути все. Я готовий, – додав він спокійно. І я йому повірив. Воістину, як сказав Олег Баган, не можна проповідувати як суспільний заповіт комфортність, дрібну корисливість, тиху сімейність, ліберальну безпринципність і всетолерантність, тобто творити болото навколо себе. Особливо, коли революція…
Я людина не сльозлива, але у мене перехоплювало подих, коли бачив рішучі обличчя старших людей, світлі – молодих, коли в єдиному пориві угору злітали руки сотень тисяч мітингувальників. У цей момент я, як ніколи, гордився з того приводу, що українець. А зараз кожен свідомий українець – це майдан! Я побачив незабутні миті життя. І спробував зафіксувати те, що бачив. Звичайно, це лише миттєвості. Але саме з них сплітається тканина живої історії нашої країни. Відчуйте їх і ви. Слава Україні!
Олександр ВІВЧАРИК, місто Сміла, журналіст, фото автора
Коментарі
"...Не получить теперь свободы, покуда кровь не пролилась.
И как, не сладок мир подлунный, лежит тревога на челе.
Не обещайте деве юной любови вечной на земле."© ((((.
Стрічка RSS коментарів цього запису