Хто бував у Західній Україні, той знає, що галичани трохи інакші, ніж, наприклад, наддніпрянці. Насамперед у вимові, піснях, сільській архітектурі. А найголовніше – у ставленні до влади. Коли у багатьох з нас ще нуртує козацька вольниця, підживлена повстанським духом Холодноярщини, галичани більш консервативні, законослухняні, європейські. Напевне, відіграло свою роль те, що вони довгий час перебували у складі культурної Австро-Угорщини. Ми ж були у складі Російської держави з її хронічною зневагою до людини, особливо інородця. Тож, коли у хатах старих галичан і зараз іноді можна побачити портрет цісаря Франца Йосифа, портрета будь-якого російського царя я в наших хатах не спостерігав…

Не дивно, що сто років тому українці з Великої, як кажуть галичани, України у справі захисту Батьківщини повернулися до випробуваних століттями військових традицій, створивши 60-тисячне, по-суті селянське, народне ополчення під назвою «Вільне козацтво». До цього кроку їх, до речі, спонукала і нерішучість та демагогія політиків Центральної Ради, котрі й незалежність проголосили лише в IV Універсалі 22 січня 1918 року, коли більшовицькі війська були вже під Києвом.

У цей час Українська Національна Рада, створена у Львові, долю західних земель вирішувала не в боях, а на переговорах з австрійським урядом. Українська еліта Галичини і Буковини, вихована на європейських традиціях, інакше діяти й не могла. Проте на Галичині швидко знайшлася людина, котра вирішила непросте питання просто і радикально: у вересні 1918 року двадцятеро офіцерів-українців створили таємну організацію Центральний військовий комітет. Наприкінці жовтня його керівником було обрано 30-річного сотника Дмитра Вітовського. Він організував 1400 стрільців і, поки політики вели нескінченні обережні перемовини, встановив українську владу у Львові. Жителі міста, які в ніч на 31 жовтня ще лягали спати підданими австрійської корони, вранці наступного дня прокинулися громадянами української держави, яка 9 листопада отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка – ЗУНР. Потім була боротьба за її утвердження, утворення Української Галицької Армії (УГА), перемоги і поразки, об’єднання з УНР… Усе це було потім. А спочатку був відважний вчинок, чин, як кажуть у Західній Україні, по суті, юнака, котрий не побоявся взяти відповідальність на себе.

Фойє Львівського театру перед заходом до ювілею ЗУНР

Але перед тим, блукаючи Львовом, переконався, наскільки радянська влада нас усіх зблизила. Так, сам Львів мало вже чим відрізняється від центральноєвропейських міст, але люди там ще не такі європейські, як були сто років тому. Не дивно, що й опорядження території біля щойно встановленого до ювілею пам’ятника відбувалося в останню мить. Увечері 31 жовтня я побачив, як біля новенького бронзового триметрового лева, запозиченого з герба ЗУНР, копирсалися десятки робітників. «Не встигнуть», – подумалося мені. Встигли.

Пам’ятник на честь Листопадового зриву, встановлений Львівською міською радою

Європейськість проявилася в іншому: тільки-но посутеніло, до пам’ятника прийшов міський голова Львова Андрій Садовий зі своїми дітьми. Традиційної стрічки не було, тож ніхто її не перерізав. Натомість провели разом з мером стрілецьку варту за участі пластунів. Вони запалили вогнище і посвятили лева у пластуни. Також біля пам’ятника влаштували показ короткометражного фільму про події 1918 року, влаштували чаювання та співи стрілецьких пісень.

Пластунська ватра біля пам'ятника

Та найцікавіше не це. Облдержадміністрація профінансувала встановлення свого пам’ятника героям Західноукраїнської Народної Республіки та Української Галицької Армії. Оце вже зовсім по-нашому. У його відкритті 1 листопада брали участь гості поважніші: перший віце-прем’єр-міністр Степан Кубів, генпрокурор Юрій Луценко, голова Львівської ОДА Олег Синютка тощо. Та, зрештою, два пам’ятники краще, ніж жодного…

Однак не тільки ювілей ЗУНР зібрав цього разу журналістів у Львові. Ми всі побували і на відкритті XVIII Міжнародного економічного форуму, взяли участь у його пленарних засіданнях, побували на відкритті виставки «Схід-Експо».

Враження, скажу вам, сильне. Виявляється не все у нас пропало, як переконував герой відомого радянського кінофільму. Важко навіть повірити, скільки ще всього в Україні виробляють. Шкода, що на ДП «Арена Львів» було не так і багато відвідувачів. Напевне люди після переглядів наших завжди трагічних теленовин уже й не вірять, що є щось і позитивне. А воно таки є. Особисто мене вразила підприємливість людей на підконтрольних Україні Луганській і Донецькій областях.

Умільці «Донмету» виготовляють з металу і троянди, які перший віце-прем’єр-міністр Степан Кубів дарував гостям жіночої статі Міжнародного економічного форуму

Звісно, трохи наївною була навала тамтешньої сувенірної продукції в народному стилі, якою, схоже, дехто вирішив завойовувати ринки України. Але окрім неї відвідувачі побачили і високовольтні ізолятори, бетонозмішувачі та бетонозмішувальні блоки, які виготовляють у Слов’янську, продукцію приватного акціонерного товариства «Слов’янський крейдо-вапняний завод» – найбільшого в Україні виробника крейди та вапна; вироби заводу автогенного обладнання «ДОНМЕТ», що у Краматорську; дзеркала, звичайне і автомобільне скло з Лисичанська; вулики з пінополіуретану підприємства «Хімекселен” з Сєверадонецька; дрони літакового типу SkyHunter компанії MegaDrone; різноманітну продукцію харчових підприємств і багато іншого.

А про те, які можливості чекають в Україні на іноземного інвестора, розповідали і аналізували вже наступного дня на заході «Львівський промисловий ХАБ – можливості майбутнього», який відбувся на заводі «Полімер Електрон». У його роботі взяли участь заступники міністрів, народний депутат України Віктор Кривенко, виконавчий директор Канадсько-Української торгової палати Емма Турос, президент ПрАТ «Концерн „Електрон”» Юрій Бубес, гості з усієї України та з-за кордону, вузькопрофільні спеціалісти з економічних питань тощо. Виступи, особливо господарів, були дуже ґрунтовні, промовисті і аргументовані, адже спиралися на багаторічний досвід співпраці з іноземними інвесторами і представниками бізнесу, на багатогалузеве дослідження західних регіонів України «Розвиток приватного сектору» (PSD), який фінансується урядом Нідерландів в Україні. Вони кликали гостей до роботи і співпраці, бо умови для неї, для успішного і прозорого ведення бізнесу у Львівський області сприятливі. Недарма, голова Львівської ОДА Олег Синютка напередодні на економічному форумі підкреслив: «Поки я тут виступаю, хтось із присутніх втратив тисячі доларів, не започаткувавши бізнес на Львівщині».

А те, що вона дуже приваблива для інвесторів підтверджують і такі дані: Львівщина є одним з лідерів України з обсягів промислового виробництва. За рік тут мають 6 відсотків його приросту. Область на першому місці по залученню прямих іноземних інвестицій. За підсумками трьох кварталів цього року їх залучили майже 80 мільйонів доларів. Приріст експорту складає 30 відсотків у рік.

Прикладом успішного виробництва є і концерн «Електрон». А це 15 підприємств! Про нього журналістам розповів і екскурсію провів особисто Юрій Бубес.

Президенту ПрАТ «Концерн «Електрон» Юрію Бубесу було що сказати і показати гостям форуму

Концерн виготовляє багато різноманітної продукції, зокрема і машинобудівної, найсучасніші автобуси, електробуси, трамваї… Нещодавно тут підписали угоду про постачання 900 електробусів у країни Європи. Щоб іти в ногу з часом у концерн на роботу запросили навіть науковців. Зараз на «Електроні» працюють три академіки, дев’ять докторів наук і багато кандидатів. Якби ж то йому ще такого сприяння від держави, яке мають виробники в сусідній Білорусі… Адже у Львові думають не лише про виробництво, а й про людей. Зарплата працівників «Електрону» складає до 20 тисяч гривень. Ніхто звідси на заробітки до Польщі не їде. Навпаки, працюють люди з Польщі і Болгарії.

Так виготовляють автобуси на «Концерні «Електрон»

А насамкінець працівників ЗМІ запросили на відкриття цілого енергоострову в Яворівському районі. На наших очах запрацювала сонячна електростанція «Енергопарк Яворів» потужністю 36 МВТ. Вона займає непридатну для сільськогосподарських робіт земельну ділянку площею понад 115 га. На ній розташували понад 134 тисячі фотоелектричних панелей, трансформатор та підстанцію для постачання електроенергії в мережу об’єднаної енергосистеми України. Обсяг інвестицій в цей об’єкт склав 34 млн. євро, з яких 70 відсотків – це кошти Європейського банку реконструкції та розвитку. Наступного року заплановано будівництво другої черги сонячної електростанції. Вироблена нею електроенергія зможе повністю забезпечити її споживання населенням Яворівського району.

Електростанція «Енергопарк Яворів»

Отже, схоже, Україна таки має перспективи, якщо буде згуртованою, шануватиме традиції і розвиватиме економіку. Це і підтвердило відвідування Львова. Уроки листопадового чину нагадують: успіху досягають ті, хто не бояться брати ініціативу на себе.

Століття тому це був Дмитро Вітовський, завдяки якому Львів таки став українським, зараз – Юрій Бубес, директор ТзОВ «Енергопарк Яворів» Максим Козицький і багато інших ініціативних людей, які з Львівщини творять локомотив змін у всій Україні. Історія любить сильних. А ми нині сильніші, ніж століття тому. У 1919 році ЗУНР зазнала поразки від Польщі. Ми ж уже чотири роки успішно протистоїмо російській агресії. Наша армія серед 25 найкращих армій світу, вона обстріляна. Сто років тому Європа нас не підтримала, зараз ми підтримку маємо. Нам би ще економіку держави піднімати так, як це вже роблять на Львівщині…

Олександр Вівчарик, журналіст. Фото автора

* Допис для «Прочерку».

реклама