Вівчарик: «Мальований дзбаник» у Косові відроджує гуцульську кераміку

30 серпня 2019, 13:34

24-25 серпня цього року на День Незалежності України (за незвично спекотної для цих місць погоди) в ошатному місті Косові, що на Прикарпатті, на майдані поблизу пам’ятника Патріарху Володимиру (Романюку), який так любив українську автентику, відбувся Третій відкритий обласний фестиваль кераміки, ремесел та фольклору, а також – VІ фест-конкурс «Мальований дзбаник». Його вже можна назвати міжнародним, адже у ньому брали участь також гості з Польщі, Румунії і Молдови. Фестиваль підтримали районна і обласна влада.

У програмі заходу були: наукова конференція «Гуцульська кахельна піч як артефакт культури», відвідини гостями майстерень місцевих керамістів, виставка-ярмарок творів народного мистецтва, фестивальна хода, конкурси, майстер-класи, гончарна ватра та традиційні гуцульські страви. Це надзвичайно цікавий видовищний фестиваль, на який варто приїхати кожному українцю, закоханому в народну творчість.

«Мальований дзбаник» (себто – глечик) – популярна серед місцевих гуцулів посудина, яка і дала назву фестивалю. Вона стала його уособленням.

Вироби з глини місцевих гуцульських майстрів відомі здавна. Таких немає більше в Україні і світі. Косівську кераміку і досі вважають унікальною. Місцеві гончарі застосовують для оздоблювання виробів традиційні жовто-зелені кольори і «ритування» (дряпання, гравіювання) – це коли малюнок наносять на сиру глиняну поверхню цвяшком чи паличкою. Розпис роблять після першого випалу в печі. Білої глини тут немає, тому перед обпалюванням застосовують спеціальне рідке покриття – білий ангоб, а вже потім – зелений, коричневий, жовтий і синій.

Робота ця непроста і важка фізично. Адже добута щойно з кар’єру глина не придатна для роботи. Вона має вилежатися у спеціальній ямі (на морозі, під дощем) цілий рік, а то й більше. Лише після того піддається рукам майстрів.

Косівську кераміку треба зберегти, захистити і популяризувати, щоб вона не зникла, переконані мистецтвознавці. Бо, на жаль, наші можновладці не дуже переймаються збереженням національної культури, давніх ремесел. Між тим, ще 1880 року австрійський імператор Франц Йосиф І відвідав Коломийську промислову виставку і побачив серед експонатів дивовижні кахлі гуцульського кераміка Олекси Бахматюка (1820–1882). Він був настільки ними вражений, що замовив для себе піч обкладену Косівськими кахлями. Подейкують, вона і досі стоїть в одному з австрійських замків цісаря.

Піч з великою кількістю кахель Бахматюка вже сто років прикрашає і обігріває помешкання жительки приміського села Вербівця Параски Павлюк. Цій печі понад сто років. Ці два приклади добре характеризують знамениту косівську кераміку, її вишуканість і простоту, елітарність і доступність, естетичне та практичне призначення.

А Олекса Бахматюк на Коломийській промисловій виставці отримав золоту медаль, зробив своє ім’я відомим, додав гуцульському гончарству мистецького лоску та запровадив моду на нього. Проте бідні роки радянської влади, а також буремні роки становлення Незалежності України дещо знівелювали народне мистецтво, знецінили його в очах людей. І воно стало занепадати. Зараз важко й студентів знайти на спеціальність художня кераміка Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Тож місію її рятування добровільно поклала на свої плечі член Національної спілки художників України, кандидат мистецтвознавства, засновник і голова благодійного фонду «Автентика Гуцульщини» Марія Гринюк. Вона ж стала й ініціатором фестивалю. За її задумом цей захід має популяризувати мальовану косівську кераміку в Україні та світі.

От і цього року зо два десятки місцевих майстрів-гончарів демонстрували гостям фестивалю свої унікальні вироби з глини з косівським орнаментом. Загалом же на Косівщині є три десятки митців високого рівня.

Косівський орнамент горяни називають не інакше як своїм золотом. Його навіть номінували на здобуття статусу нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Але експерти віддали перевагу Петриківському розпису. Однак поразка лише підбадьорила косівчан. Щоби здобути престижний статус, горяни з другої спроби збирають документи і намагаються довести – їхня кераміка варта визнання.

– Усі етапи моніторингу, всі перевірки ми пройшли. Тепер чекаємо голосування, яке може відбутися й цього року, – каже Марія Гринюк.

– Традиційна косівська кераміка має перспективу. Вона безперервно, протягом 200 років, існує у цьому колориті, вигляді, формі. Такої немає в Україні і світі. Якщо вона дотепер тримається, думаю, що і надалі буде триматися, – підтримує колегу відома майстриня Валентина Джуранюк.

Тож насичена програма фестивалю вкотре привернула увагу громадськості до питання збереження та популяризації косівської мальованої кераміки – живої традиції, що захоплює все більше і більше українців і гостей з усього світу. Не дивно, що непосидюча Марія Гринюк створила ще й проект культурно-мистецького центру «Дзбан», у якому головне місце займатимуть вироби художнього гончарства. Оригінальну триповерхову споруду заввишки 15 метрів – єдину в світі у вигляді гуцульського глечика – планують невдовзі спорудити в селі Старому Косові. Будівля буде об’єднувати в собі кілька типів призначення: міні-кінотеатр, інформаційно-туристичний центр, виставково-лекційну залу і гончарну майстерню. Знаючи наполегливих і працьовитих гуцулів, можу твердити – цей задум обов’язково втілять у життя.