Сьогодні мої батьки остаточно виїхали з-під обстрілів. Вже вдруге. Уявіть, як людям починати все спочатку...
Захотіла опублікувати уривок зі своєї (майбутньої) частково автобіографічної книги. Поки ми бережемо пам'ять про нього, життя повністю не покине це місце
***
літо. набагато раніше, ніж літо попереднє, підліткове. про безтурботність, без..., не..., несправедливість. коли її ще брали пасти корів, коли в селі ще були корови (дивно, але десь через 10 років усе зміниться). вечір. йде додому, поруч батьки. поля закінчуються, дикі яблуні і кущі терну продовжують їх переслідувати. проросли навколо будинків, будинків, в яких увечері не горить світло.
- мамо, що з ними сталося?
- вони - покинуті.
- тут теж жили люди? чому їх покинули?
- так, у нашому селі було більше вулиць, поступово вони почали вимирати. когось діти забрали у місто до себе, хтось зустрів тут старість один, житло нікому не потрібне.
запала тиша. та, якої всі так часто бояться. аж раптом на лавку біля одного з таких будинків безшумно впала пелюстка жасмину. друга. третя.
- його хтось посадив, життя не повністю покинуло це місце.
Юлія Капуш, журналістка
*допис з "ФБ"
