Український інститут національної пам’яті (УІНП) як центральний орган виконавчої влади створив книгу-брошуру «Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму». Видання присвячене археологам, які, попри страшні злодіяння кремлівського російсько-комуністичного режиму у СРСР, попри утиски й репресії, здійснили важливі наукові відкриття. Ці люди репрезентують цілі покоління репресованих українських учених-археологів, які налічують сотні імен. Серед них уродженець с. Берестівець Уманського повіту Київської губернії (нині це село належить до Паланської сільської територіальної громади Уманського району Черкаської області) видатний археолог Теодосій Мовчанівський.
«Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму»
Таку назву має нова книга УІНП. «Тривалий час українська археологія перебувала в умовах жорсткої цензури з боку політичних режимів держав, до складу яких входили українські землі. Тому як галузь, що впливала на національний наратив та усвідомлення власної ідентичності, мала бути не лише підконтрольною, а й відповідати певній ідеології. Репресії проявлялися у створенні несприятливих для роботи й життя умов, забороні займатися професійною діяльністю, переслідуваннях за етнічною приналежністю чи за політичним мотивами, ув’язненні, ізоляції в психіатричних лікарнях, таборах та фізичному знищенні», - говориться на офіційному сайті УІНП.
Брошуру створено у співпраці із Інститутом археології НАН України, Інститутом історії України НАН України, Інститутом українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київським університетом імені Бориса Грінченка, Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником, Музеєм історії Десятинної церкви та Національним музеєм мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Автори текстів: Олександр Бонь, Наталя Булик, Світлана Іванисько, Вікторія Колеснікова, Володимир Колибенко, Сергій Павленко, Віра Павлова, Наталя Хамайко, Ірина Черновол, Катерина Чуєва, Оксана Юркова, Анна Яненко. Над виданням працювали: Наталя Слобожаніна, Наталя Хамайко. Дизайн: Ганна Беркутова. Літературне редагування: Тетяна Ватажишина. Завантажити електронний варіант брошури можна ТУТ
До книги-брошури «Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму» серед іншого увійшла й оповідь про уродженця Уманщини Теодосія Мовчанівського.
Про внесок Теодосія Мовчанівського в українську історичну науку
Теодосій Мовчанівський народився 9 травня 1899 року в селі Берестівець Уманського повіту в родині священика. Навчався в Уманському духовному училищі, а також у Київській та Одеській семінаріях (1913-1918 рр.). Проте духовного сану не прийняв, а присвятив себе громадській та просвітницькій діяльності. Володів декількома іноземними мовами, в тому числі й польською та французькою. З 1919 року очолив школу в Берестові, де організував курси самоосвіти та осередок «Просвіти» – провідної на той час української громадської організації культурно-освітянського спрямування, а також створив музей при клубі. У 1921 року у селищі Краснопілка теж створив музей. Під впливом знайомства з Петром Петровичем Курінним, на той час директором Уманської хлоп’ячої гімназії та Уманського краєзнавчого музею, захопився дослідженням місцевих археологічних пам’яток. Завдяки зусиллям Теодосія Мовчанівського у 1924 році було створено ще один сільський музей при Верхняцькому клубі.
У 1925 році переїхав до Бердичева, де очолив Бердичівський історичний музеєй та оргроботи щодо створення Бердичівського окружного архіву та краєзнавчого музею. Він підготував ґрунтовну наукову довідку про історико-культурну цінність будівель кармелітського монастиря, переконав окружний виконавчий комітет передати їх для музею. Окрвиконком погодився з його пропозиціями і прийняв рішення»…монастир Босих Кармелітів зі всією територією, костьолом, помешканнями та майном лічити підлягаючими рішучій охороні збоку окружної інспектури наросвіти». Вже 14 листопада 1926 року в будівлях кармелітського монастиря відбулись урочистості з нагоди відкриття соціально-історичного музею. У цей день на урочистих зборах виголошувались доповіді, зачитувались привітальні листи та телеграми від Української Академії Наук, музеїв Києва, Чернігова, Коростеня, Білої Церкви та ін. З 1926 по 1928 роки працював на посаді директора музею, а пізніше, з 1928 по 1932 рік заступником директора музею з наукової роботи. За ініціативи Мовчанівського територію кармелітського монастиря оголосили історико-культурним заповідником.
Теодосій Мовчанівський
У 1926-1927 роках брав участь в експедиції під керівництвом Петра Курінного, на той час уже директора Всеукраїнського Музейного містечка та Лаврського заповідника у Києві. Це були археологічні дослідження Райковецького кургану та могильника на річці Гнилоп’ять, що знаходились поблизу села Райки нині Бердичівського району. У 1928 році Теодосій Миколайович проводить археологічні розвідки у селах Юрівка, Вовчинець, Обухівка, Білопілля, Андрушівка, де були зафіксовані пам’ятки трипільської та черняхівської археологічних культур. Поблизу селищ Райки, Ягнятин, Білилівка, Верхнячка виявили городища часів середньовічної Княжої України (Київської Русі). У ці роки набув досвіду роботи архівістом та археологом. Проводячи консультації та контроль, він відвідав 68 установ у місті та в окрузі, де проводив численні лекції та бесіди. За його участі створювались архівні гуртки та діяла виставка архівних документів. Результати археологічних робіт він популяризував на сторінках місцевої преси. Так, протягом 1926 року підготував та оприлюднив дописи «Що таке археологія», «Археологічні пам’ятки на Україні», «Археологічні досліди на Бердичівщині». З’являються історичні розвідки і в наступних роках, підписані скромним криптонімом «Т.М.».
З 1929 року маючи досвід археолога, розпочав розкопки Райковецького городища ХІ-ХІІІ ст. 25 березня 1931 року розглянувши його доповідну записку, бюро Українського комітету охорони пам’яток культури ухвалило рішення «Про цільове державне фінансування розкопок Райковецького городища, залучення до них провідних археологів України». Розкопки тривали по 1935 рік. Паралельно з проведенням розкопок у селі Райки, Мовчанівський продовжував дослідження на території Бердичева. Так, ним проводились дослідження та археологічні розкопки на території старого єврейського кладовища, яке входило до складу заповідника, але у цей час фактично знищувалося місцевою владою. У 1930-1932 pp. брав участь у розкопках античного міста Ольвія, а 1934 року керував розкопками II та III городищ у селі Городськ Житомирської області.
У 1933 році п. Теодосія запросили на роботу в Інститут історії матеріальної культури науковим співробітником, де обіймав посаду вченого секретаря, згодом деякий час очолював відділ слов’янської та давньоруської археології. Разом із дружиною Л.М. Нефедовою та двома синами Георгієм та Володимиром він переїхав до Києва.
У 1934-1937 pp. Київська експедиція, яку очолював Мовчанівський, проводила широкомасштабні археологічні дослідження українських середньовічних (давньоруських) міст Вишгорода і Києва. У Вишгороді виявили залишки цілої системи жител та господарських будівель, розташованих двома смугами вздовж східного краю городища, – частини однієї з вулиць давнього міста та залізообробний виробничий комплекс, так званий квартал металургів Х-ХІ ст. Унікальний речовий матеріал із розкопок зберігається нині в археологічних фондах Національного музею історії України (близько 5 тис. одиниць). Серед іншого вона вміщує скарб жіночих прикрас ХІІ-ХІІІ ст., вироби з української середньовічної української (давньоруської) косторізної майстерні, великий дзвін ХІІ-ХIII ст. і багато речей із садиби Десятинної церкви та Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві.
Перелічимо ключові наукові праці Теодосія Мовчанівського: «Бердичівський державний історико-культурний заповідник; «Орієнтовний плян організації державної археологічної експедиції для дослідження городища доби раннього феодалізму в с. Райках на Бердичівщині», «Райковецька державна археологічна експедиція 1933 р.», «Райковецьке городище XI-XIII ст. Попереднє повідомлення про дослідження городища за 1929-1934 pp.», «Робота Райковецької археологічної експедиції 1934 р», «Чергові методологічні питання трипільської проблеми», «Матеріали дослідної роботи Райковецької археологічної експедиції в 1934 р.», «Археологічна розвідка на території Михайлівського собору у Києві» , «Райковецьке феодальне городище», «Основні тези доповіді «Городища УРСР як історичні джерела» (за матеріалами останніх археологічних досліджень на території УРСР)», «Археологічні дослідження городищ з часів Київської Русі: Києва, Вишгорода, Райок, Городська», «Середньовічні городища на території УРСР та їх дослідження», «Здобування і техніка обробки металів за часів Київської Русі».
«Він проводив дослідження широкими площами з пошаровим зняттям об’єктів та знахідок. Саме Мовчанівський сформував систему наукової фіксації розкопочного процесу, в тому числі ввів польові щоденники, які мали вестися за певною схемою», - так окреслюється наукова діяльність уродженця Черкащини на сайті Інституту археології НАН України.
Сканкопія з брошури
«Подрывная вредительская деятельность в области науки». Червоні кати вбили археолога
Як відомо, Українська революція 1917-21 років зазнала поразки, більшовицька ленінська росія окупувала Українську Народну Республіку (УНР) і розв’язала жахливий червоний терор. Ленінський терор. «Чим більше інтелігентів ми розстріляємо-тим краще», - стверджував Лєнін. Після його смерті у Кремлі запанував інший червоний диктатор-диявол-Сталін. При ньому червоний терор посилився, трансформувавшися у геноцид українців голодом у 1932-33 рр та ще більші репресії. Вже через 10-15 років територію УНР накрила страхітлива хвиля комуністичних сталінських політичних репресій. Тож, перша половина XX ст. трагічним часом для української інтелігенції взагалі і археологів, зокрема. Правлячий режим прагнув підкорити роботу науковців інтересам комуністичної партії, спрямувати їх думки в ідеологічно «правильне» русло. Було знищено плеяду талановитих вчених, довгі роки замовчувалася їх наукова діяльність.
Під час розкопок 1936 р. неподалік від Десятинної церкви, безпосередньо у рові, було досліджено відоме багатьом археологам «поховання №112»– у дерев’яному зрубі поховано дружинника з рабинею та конем. Крім скелетів було знайдено срібні дирхеми, скроневі кільця, фібула з довгою голкою, обручка, бронзовий ключ. На думку Мовчанівського, це поховання надало «важливі матеріали для вивчення конкретних умов і форм появи суспільства в Подніпров’ї та висвітлює роль і місце скандинавських елементів у суспільних відносинах того часу, ілюструє ідеологію, техніку, мистецтво». Цей висновок вороже сприйняла офіційна наука СРСР. Совєтський археолог Михайло Каргер затаврував українського археолога з Черкащини як «продовжувача буржуазних теорій норманістів-іноземців». Фаховий підхід до вивчення матеріалів, наукове розуміння історичного процесу розвитку, об’єктивна оцінка знайдених артефактів, – все це у діяльності Теодосія Мовчанівського не співпадало з ворожими завданнями російсько-більшовицького кремлівського режиму, не відповідало злочинній комуністичній ідеології.
Сучасна археологічна наука підтвердила висновки Мовчанівського щодо скандинавського походження «поховання №112». Але тоді досліднику його чесна наукова позиція коштувала життя… У 1937-1938 рр. сталінська комуністична репресивна машина зупинила дослідницьку діяльність Теодосія Мовчанівського. Зокрема, 4 лютого 1938 року йому висунуто звинувачення за ст. 54-7, 54-11 КК УРСР (58 КК РСФСР) у причетності до української націоналістичної організації, за «подрывную вредительскую деятельность в области науки».
17 лютого 1938 року його заарештували і відправили до Лук’янівської в’язниці Києва. Про так звану «контрреволюційну діяльність» в Інституті історії матеріальної культури ВУАН у протоколах свідчень від 10 грудня 1937 року зазначено: «…вся работа Института была направлена так, что главное внимание уделялось вопросам изучения иноземной культуры колонизаторов (маються на увазі дослідження античні міста Північного Причорномор’я) и совершенно игнорировалось изучение культуры местного населения». 17 лютого 1938 р. Теодосія Мовчанівського було заарештовано за стандартним звинуваченням у причетності до антирадянської націоналістичної організації, за «шкідливу діяльність в області науки».
«Трійка» злочинців-сталіністів при Київському обласному управлінні НКВС 8 травня 1938 року засудила до розстрілу Теодосія Миколайовича Мовчанівського. Вирок червоні кремлівські кати виконали через два дні – 10 травня о 23 годині. Тільки з розкриттям документів в архіві СБУ стало відоме місце поховання науковця з Черкащини. З осені 1936 року Биківнянський ліс на північно-східній околиці Києва став «спецзоною для потреб НКВС». Лише через десятиріччя замовчування, 12 травня 1971 року, Теодосій Мовчанівський був посмертно реабілітований.
Олег Пустовгар, співробітник Другого міжрегіонального територіального відділу Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах та підвідомчих установ Українського інституту національної пам’яті
рекламаЦікаві новини звідусіль
