Про подію на Черкащині. Цей допис не для лайків. Не для співчуття.
І точно не для загального схвалення.
Я свідомо йду проти зручного наративу і готовий до критики та хейту. Бо мовчання в цій ситуації так собі позиція.
Я нині - помічник Голови Нацполіції з питань ветеранської політики.
Я брат одного з майорів поліції, який загинув. Я - ветеран війни, я втрачав на цій війні друзів і частину себе (в прямому сенсі). Я бачив ворога в обличчя. Я знаю, що таке війна.
Усіх, хто героїзує вчинок колишнього військового, прошу самостійно видалитися з мого списку друзів.
Ми перебуваємо в різних системах моральних координат.
Цинічний убивця, який добивав поранених, не може бути героєм.
На відміну від нього, наші воїни не добивають навіть полонених ворогів.
Героїзація злочину — це співучасть у знеціненні людського життя.
Ця людина свідомо поставила життя чотирьох поліцейських нижче за власні, можливо, в чомусь суб’єктивно справедливі, переконання. Але жоден майновий спір, жодна образа, жодне переконання у власній правоті не дає права вбивати.
Ще додам з приводу з приводу "ТРЬОХ МАЙОРІВ".
Один із них — дільничний офіцер поліції, який займався пошуком понятих і опинився не в той час і не в тому місці. Він не провокував конфлікт і не «йшов воювати». Він виконував стандартну процесуальну дію.
Двоє інших — заступник командира роти та командир взводу зі складу спецпідрозділу. У таких підрозділах нормальною і відповідальною практикою є особисто очолювати небезпечні процесуальні дії, а не відправляти туди молодих капралів чи сержантів. Саме так виглядає командирська відповідальність, а не її імітація.
Процесуальні дії в цьому випадку небезпідставно вважалися небезпечними, і подальші події це лише підтвердили.
До речі, ці два майора особисто брали участь у затриманні підозрюваних у вбивстві героя України Василя Сергієнка, про родинні зв'язки вбивці з яким часто говорять в мережі. Вони завжди без зайвого пафосу виконували свою роботу.
Тому перш ніж цинічно і знеособлено говорити про «майорів», варто усвідомити просту річ: це були офіцери, які виконували свій обов’язок. І жодні праведні спори, особисті образи чи минулий військовий досвід не дають права забирати їхнє життя.
І, мабуть, тепер ви назвете і мене "мусором", "позбавите" статусу ветерана. Це ж вам судити.
Але для мене межа проста: вбивство не стає подвигом ні за яких обставин.
І якщо ми цю межу стираємо — ми програємо не ворогу, а самим собі.
Роман Романенко, помічник Голови Нацполіції з питань ветеранської політики
реклама
