Пандемія розкрученого вірусу відволікає нас від кризових явищ в економіці України, де кілька “інфікованих” підприємств торкаються десятків ще здорових. Задекларована державою підтримка малого і середнього бізнесу навряд чи буде реалізована тією мірою, як напевно вимагають обставини. То що ж нас чекає? Скажімо, до 24 квітня чи до 31 травня. Про далі взагалі не хотілося б вангувати. Бачу, що експерти в економіці зачепилися за втрати річного ВВП українською державою. Праві, бо до кінця квітня це буде 1% (понад 40 млрд. грн., плюс понад 10 млрд. – втрати для бюджету). А от до кінця травня ці цифри стануть приблизно в 230 та 50 млрд. грн. відповідно, що сумарно вже 6% ВВП України.
У березні наша держава мала два десятки млрд. грн. на єдиному рахунку і куций мільярд доларів США для віддачі боргів. Потрібно розуміти, що МВФ не “засипле нас грошима” при такій низхідній кривій падіння ВВП. Кредитори навіть в умовах всесвітньої пандемії і сплеску планетарного гуманізму не підуть на такий ризик для себе.
Тому будь-які міжнародні запозичення не оздоровлять економічну ситуацію України і мають розглядатися радше як грошові вливання у позитивний імідж влади хоча б до кінця літа. Прогнозовано для постсовєтської політико-економічної системи ці гроші будуть витрачені на армію бюджетників, що звісно добре, проте далеко не для всіх учасників цієї системи.
Насувна криза призведе до (де)міфологічного розтину принаймні двох образів, ретельно вибудовуваних останні 5 років. Першим із них буде інституційна міцність Української Держави, де, сподіваюся, за ідеологічною інформаційною ширмою таки щось збудували за цей час. Другий образ – “нові лідери” (або вже “ще новіші”).
Та, повертаючись до реальних наслідків саме економічної кризи, мусимо констатувати, що підприємства малого і середнього бізнесу мають нелегкі часи “розмов із персоналом”. Їхні працівники або підуть “у неоплачувану відпустку” в квітні, чим збережуть робоче місце собі і антикризові кошти власникам. Або матимуть повідомлення про “зміни істотних умов праці” і десь на 31 травня скоріше за все розпрощаються з роботодавцем.
Звісно ж є ще декілька шляхів оздоровлення економіки: як-то витрати українцями своїх заощаджень (які є далеко не в кожного, як і бажання це робити), розумне щотижневе вливання державою 4-5 млрд. грн. в економіку тощо. Проте такі “заходи” сприймаються суб’єктами витрат як ризикові, та й у реальності є більше косметичними, ніж ефективними для порятунку “всіх потопаючих” в умовах економічної пандемічної рецесії.
Сергій Шамара, історик
*допис з "Фейсбуку"
реклама
