Кардіологиня Анна Кулик: «Серцю потрібна любов!»

Сьогодні знайомимо вас з Анною Кулик, завідувачкою кардіоревматологічного відділення Черкаської обласної лікарні, лікарем-кардіологом і лікарем-ревматологом. Медик каже: її мама була для неї взірцем у всьому, і Анна Володимирівна свого часу пішла навчатися на кардіолога. Цим інтерв’ю продовжуємо проєкт сайту «ПРОЧЕРК» – «Фемінітиви», у якому ми розповідаємо про жінок, які уособлюють фемінітиви через свою фахову діяльність. Під час інтерв’ю до кабінету лікарки весь час хтось зазирає: від медперсоналу до пацієнтів. Відчувається, що часу бракує. Анна Володимирівна постійно комусь потрібна. Нам вона розповідає спершу про себе, про те, як втрапила у професію?

Фото Наталії Щепак

– Коли ми закінчуємо інститут, то маємо обирати направлення – терапевти, хірурги, анестезіологи. Від цього йде спеціалізація. Після цього ти можеш бути більш вузьким лікарем. Так як в мене мама завжди була взірцем і жінки, і господині, і спеціаліста, а вона лікар-кардіолог, то і я обрала цей фах. Батько мій інженер. Та я зростала більше при кардіологічних розмовах. Бо матір з колегами товаришувала, був такий собі медичний осередок. На роботу можна було прийти ввечері, коли мати чергувала. З іншого боку, пригадую тепер, що мені насправді було дуже важко прийти працювати в колектив, де працювала мама. Я боялася, що скажуть, мовляв, «он мати розумна, а як щодо дитини?» Тож було важливо відповідати вимогам, щоб сказали, що дитина достойна.

А коли вже я розпочала працювати тут, то зіткнулася з пацієнтами з ревматологічними проблемами. І це вже було виважене зріле кохання до професії.

– Чим ці напрямки відрізняються?

– У кардіології треба приймати рішення правильні і швидко. А в ревматології завжди якийсь квест. Це загадка. І дуже часто потрібно знайти рішення цієї загадки – від чого болять суглоби, чому температура і слабкість? Причин дуже багато. Від того, як швидко і наскільки правильно ти знайдеш причину, й залежить, чи буде людина працездатна, чи буде жити повним життям. Загалом 90% вірного діагнозу – це збір даних про пацієнта: як ви захворіли? коли? з чого розпочалося? А після правильно встановленого діагнозу лікуєш людину, і вона йде сама додому! Це радує. От до мене приходили сьогодні пацієнтки, яких раніше завозили у наше відділення. У прямому значенні завозили. І тут вони казали, що це вже остання надія. Ми їх лікували, щоб вони йшли вже своїми ногами додому. Це кайф.

– Лікування зменшило біль в суглобах і дало змогу піти самим додому?

– Так. До речі, є багато молодих пацієнтів. От молодий чоловік казав: «Я не можу підняти сина на руки!» Це нещастя. Так само дівчина народила і казала, що не може просто ходити за дитиною, яка почала вже робити перші кроки. Ми їх лікуємо.

– Хвороби суглобів помолодшали?

– Просто ми стали краще діагностувати. Те, що раніше визначали, вже коли суглоби були покручені, зараз можемо виявляти на ранніх етапах. До слова, читала в фаховій літературі, що, наприклад, інфаркт міокарда ставився в 99% посмертно. Уявіть, як колись було? Не могли поставити діагноз інфаркт. Замість інфаркту казали, що то ревматизм грудини тощо. Кардіограма з’явилася лише в 1937 році, це порівняно нещодавно. А зараз в нас з’явилася така діагностика ревматизму, яка була недосяжна ще 10 років тому. Тож пацієнти, які колись, здавалося б, були приречені, зараз мають шанс на життя!

– Медицина зараз – це жіноча професія?

– Багато галузей, де більшість – жінки. Але за чоловіками залишається пріоритет в хірургії. У терапії раніше більше також були чоловіки. І якщо ми подивимося історію обласної лікарні, то завжди завідувачами терапевтичних відділень були чоловіки. І вже останні роки жінки заполонили ці спеціальності. У мене в відділенні гендерна рівність. І чоловіки, і жінки.

Фото Наталії Щепак

– Ви звертаєте увагу на фемінітиви?

– Знаєте, звертала увагу, бо вживають такі слова, як «гінекологиня». Враховуючи, що я цікавлюся фотографіями, то звертала увагу на слово «фотографиня». Водночас, у нас є бейджі, але там залишається чоловічий рід «лікар». Є й протилежне – у нас працюють хлопці, але в них написано «медсестра». І хоч ми вживаємо слово медбрат, та це інститут медсестринства. Тож документально йде як «медсестра», хоч це і чоловіки.

– Як щодо народження дітей. Жінка має сидіти в декреті чи чоловік? Хочеться почути це від вас як лікаря?

– Немає точної формули. Все залежить від жінки й ситуації в родині. Вік для жінки при народженні дитини має значення. Бо вагітність та пологи – це завжди великий стрес для організму жінки. І всі хронічні захворювання, які можуть дрімати, під час вагітності проявляються. Іноді це приховані проблеми зі здоров’ям. Окрім того, важливо, як пройшли пологи, чи сама народила. І держава ж так просто не дає декрет. Інколи в нас дівчата хочуть ще працювати, а я кажу ні, йдіть набирайтеся сил перед пологами.

Якщо брати мене, то я гарно бігала, я до пологів приходила на роботу, а в мене так здивовано питали «Як, ви ще не народили?» Через місяць після пологів я вже вийшла на роботу, була така потреба. Нам пощастило вдома, що бабуся сиділа з дитиною. От ви запитуєте мене як лікаря про декрет. Єдине, що зупиняє жінку і не дає змогу рано вийти з декрету – грудне вигодовування. Якщо цього немає, і якщо жінка може реалізуватися, або має більшу, ніж чоловік зарплатню, то чому б їй не вийти на роботу?

– А з точки зору психології?

– Доведено, особливо якщо це дівчинка, то дуже позитивно впливає голос батька. Дівчинці треба більше контакту з татом. Зокрема, на ніч тато має щось розповідати дитині. І доведено 100%, що дитина матиме і краще здоров’я, і краще психологічне здоров’я.

– Є вислови «Не рви мені серце», «Болить серце від тебе» тощо. Все-таки, це образно чи ні? Наскільки емоції вражають серце?

– Будь-який стрес запускає цілу низку ланцюгів біоендокринної регуляції. Починає виділятися адреналін, кортизол, які починають панувати в нашому організму. Це підвищує серцебиття, піднімає артеріальний тиск. Тому і болітиме серце, бо воно працюватиме з підвищеним навантаженням. І якщо в людини є проблеми, наприклад, атеросклеротичні бляшки, то це може мати наслідки, зокрема, інфаркт міокарда. Тож проблеми з’являються не просто так.

– Що ж треба серцю?

– Кохання! Любов! А що ж вам відповість жінка навесні? (сміється)

– Чи вважаєте ви жінок «берегинями роду»? Чи може бути чоловік «берегинею»?

– Жінка – це берегиня роду. Погода в домі і емоційний стан залежить від жінки. Як казав на урочистостях в філармонії з нагоди 8 березня депутат Араік Мкртчян, всі радості від жінок, і всі біди від жінок.

– Хто в вашій родині ухвалює важливі рішення?

– Якщо це стосується здоров’я, освіти, то це, мабуть, більш моя прерогатива. Освіта, це мається на увазі гуртки. А от такі вже питання, як вибір життєвого шляху дитини, як нам краще цього літа відпочити, приймаємо спільно з чоловіком.

– Чи є у вас чоловіча і жіноча робота вдома?

– Ми з чоловіком разом вже багато років, мабуть, з 11 класу. За цей час ми разом вчилися в інституті. Він теж лікар – хірург. І у нас немає поділу на чоловічу і жіночу роботу. Треба вимити посуд, а я з чергування – він помиє. Треба закрутити якусь гайку, а він в операційній, то я прикручу.

– Кухня – це чия територія, чоловіка чи жінки?

– Кухня моя. Але у вихідні ми чекаємо, коли тато нам щось зготує на сніданок. Бо я салат зроблю такий, щоб поїсти, а він хоч робить його рідше, але цей салат буде гарний, цікавий.

– Який ваш улюблений фільм? Чи дивитеся ви серіали?

– Немає часу на серіали. У мене графік з 8.00 до 17.00. Субота робоча, ще є прийом в приватній клініці. Плюс в мене є чергування на телефонах. Окрім того, раніше це було частіше, а зараз рідше – чергові виїзди в райони для консультацій.

Пам’ятаю була студенткою, з задоволенням дивилася «Доктор Хаус». А зараз немає часу. У нас дома телевізор, як муляж, якби не мультики, то ми б телевізором не користувалися.

– Ваші діти не планують бути лікарями?

– Старша донька не планує. Вона має здібності до точних наук. Менша ще не думає про це.

– А ви як готувалися бути лікарем?

– Я пригадую себе, приносила додому і птахів, і тварин. В когось була поранена ніжка, комусь крило перев’язувала. Була в домі сорока. Уявіть, що таке сорока без клітки вдома? І батьки були дуже терплячі. Зараз у нас теж тваринки живуть.

– Як підтримуєте фізичну форму?

– Немає того часу, який ти хочеш витрачати на спортивне дозвілля. Але в нас є собака, дякуючи якій, ми маємо прогулянки вранці і ввечері. Ми виходимо надвір, і в нас є півгодини вранці і ввечері, щоб пройтися. Плюс люблю басейн. Якщо вдасться двічі на тиждень, то добре: пропливеш 25 кіл і більше нічого не хочеться.

Фото Наталії Щепак

– Де б ви хотіли побувати?

– В Австралії і Новій Зеландії. Там гарна природа, а я люблю природу.

– Яке ви маєте хобі? Чи вистачає на нього часу?

– Це фотографія. Я не бачу себе фотографинею, але таки намагаюся знайти час, бо люблю як, наприклад, фотограф Олександр Маламуж організовує антураж. От каже, їдемо на цей день на Зерноленд, що на Чигиринщині. Там ми фотографуємо нічне небо. Для цього ліземо кудись на пагорб. Вже звідти ловимо зорі. І це коло спілкування з фотографами мені цікаве. Це такі інші від лікарів люди. У тому спілкуванні я перезавантажуюся.

– Зараз модно орієнтуватися на здорове харчування. Чи дотримуєтеся якоїсь дієти?

– Я вже протягом восьми років вегетаріанка. Все було б добре, якби не мій потяг до солодкого. Вегетаріанство не спасає від зайвих калорій. До слова, розповім чому стала вегетаріанкою. Я завжди була м’ясоїдною. Старша донька перестала їсти м'ясо, коли їй виповнився рік. Я їй підсовувала м'ясо і так, і сяк. Нічого. Тоді вирішила теж не їсти для підтримки доньки. При цьому, робила аналізи їй, перевіряла білок, гемоглобін. Нічого. Прочитала масу літератури, намагалася їй давати замість м’яса бобові тощо. Вже другу дитину народжувала, будучи вегетаріанкою. І вона як підросла, захотіла курочку та іншу їжу. Будь ласка. Це її бажання. Як мама, забезпечую їх тим, що доці хочуть. Кожен сприймає це по-своєму. От сусід каже, що ж це ти м’яса не їж. Привезу тобі гарбуз з городу. А вони в нього добрі, тож завжди рада гарбузам (сміється).

Також зазначу, що практично не вживаю алкоголь. Бо ви ж коли йдете до лікаря, хочете, щоб в нього був ясний розум, щоб не боліла голова і він переймався вашими проблемами. Без алкоголю відчуваю, що збільшилася працездатність.

– Яку книгу ви прочитали нещодавно?

– Я дуже люблю читати, люблю Ремарка, читала Солженіцина. Радила би почитати книгу Генрі Марша «Історії про життя, смерть і нейрохірургію». Це неймовірна книга. (Власне, у цій книжці спогадів і роздумів відомого британського нейрохірурга ви знайдете багато захоплюючих історій, у яких головне — це етика стосунків між лікарем та пацієнтом, тонка межа між гіркою правдою і крихкою надією – ред).

– Чи здійснилася найзаповітніша мрія у вашому житті? Яка це мрія?

– Якщо мрія здійснилася, то ти стаєш людиною без мрії. Водночас, є мрії, які здійснюються. Я мріяла стати лікарем і стала, мріяла про дітей і вони в мене є. Я мріяла працювати в обласній лікарні, навіть пам’ятаю той час, коли я думала «Боже, як хочеться працювати в обласній лікарні!». І зараз я тут. Також я мрію поїхати в Австралію і впевнена, що туди поїду.

– Найбільше досягнення у Вашому житті?

– Важко сказати. Я пишу кандидатську дисертацію. Я планую захиститися цьогоріч. Вважаю, що найбільше досягнення ще попереду.

– Наша попередня героїня публікації в рамках естафети запитань передала питання наступній інтерв’юйованій таке: «Якби в вас була машина часу, куди б ви вирушили по своєму життю? Вперед чи назад?»

– Моє світосприйняття і філософія така: треба насолоджуватися тим, що маєш зараз. У мене було в минулому багато щасливих моментів. Впевнена, буде стільки ж в майбутньому. Але я живу і насолоджуюся з тим, що маю зараз. І я б нікуди не хотіла.

– Що б ви запитали в наступної нашої жінки, в кого братимемо інтерв’ю?

– Що змушує вас посміхатися?

Назарій Вівчарик

Авторка ідеї Ірина Хроменко

#УспішнаУкраїна