Доктор історичних наук, професор Володимир Щербатюк, надіслав до редакції «Прочерку» листа, в якому відреагував на публікацію матеріалу «Київського суддю-краєзнавця звинувачують у переписуванні чужих матеріалів».
За словами Володимира Михайловича, його твердження, що твір Олександра Гаврилюка є плагіатом і побудований на запозиченні чужих матеріалів, «відповідає дійсності, адже ґрунтується на аналізі його праці та порівнянні матеріалів інших досліджень, використаних О. Гаврилюком, що й отримало відображення в офіційній рецензії, що її опублікувало фахове видання». Автор листа до редакції наголошує, він, Володимир Щербатюк, є фахівцем у даному питанні, адже за даною проблематикою захистив докторську дисертацію у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка і водночас більше 20-ти років досліджує історію Лисянщини.
Крім того, як наголошує Володимир Михайлович, доктор історичних наук Володимир Сергійчук не є рецензентом видання, а виступив його редактором. «У розмові зі мною він висловив твердження, що не знав, що поданий йому рукопис носив запозичення та переписування чужих матеріалів, у тому числі й архівних. Це також зазначено у рецензії. А про співпрацю із рецензентом, який значиться у книзі, яскраво свідчить той факт, що помилка допущена навіть у прізвищі самого рецензента. Водночас, С. Степенькін у нашій розмові зазначив, що рукопис надійшов йому уже перед виходом книги з друку», – зазначає професор.
Володимир Щербатюк наголошує: «Не як товариш (як значиться зі слів О. Гаврилюка), яким я ніколи не був, не як колега-історик (як значиться у статті), а як фахівець з даної наукової теми, я дав О. Гаврилюку поради на рукопис, що він його мені надіслав. Десь більше години довелось пояснювати, що і як потрібно зробити, де і що необхідно у тексті виправити. А саме головне, мною висловлено недопустимість опублікування компілятивного тексту з посиланнями на архіви з чужих досліджень! Рекомендовано попрацювати самостійно з документами архівів, що додасть наукової новизни роботі і відповідно – авторитету автору. Більше того, були дані застереження, що вихід матеріалів у тому вигляді, що автор їх подав, змусить мене після виходу їх з друку дати негативну рецензію. О. Гаврилюк проігнорував порадами вдруге, адже перед цим у 2012 р. з друку вийшло подібне перше компілятивне видання "Таємниці минулого козацької Лисянки", на яке від своєї негативної рецензії тоді я утримався. Після цього свій рукопис О. Гаврилюк віддав майбутньому редактору видання Володимиру Сергійчуку.»
І насамкінець, «у статті зі слів О. Гаврилюка написано, що я "звинувачую його Бог знає в чому...", зазначу: наука – це не базар, де звинувачують, обговорюють, чи ще щось у подібному тоні роблять. Мною дана рецензія, тобто прилюдна наукова фахова оцінка на плагіат, на твір, під час роботи над яким О. Гаврилюк вдався до компілятивного методу дослідження, який є неприйнятним у науці. А якщо О. Гаврилюк забажає по цьому поводу вести дискусію, то я готовий продовжити її на шпальтах центральних українських газет на тему "Як в Україні судді книжки пишуть"», – підсумовує професор Щербатюк.
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису