6 квітня десятки смілян прийшли на Майдан Слави, що в центрі міста, аби попрощатися з колишнім міським головою Олексієм Цибком. Ховали його в Києві, але в рідному місті полеглого Героя на знак пошани до нього провели в цей же час мітинг-реквієм.
Олексій Цибко – корінний смілянин, що дуже любив Смілу. Мені довелося бути з ним у одній команді, коли він балотувався на міського голову. Тому я добре пам’ятаю, як він говорив:
– До безтями люблю своє старовинну та вічно молоду Смілу, Тясмин. Люблю свою родину, свій рід. І куди б мене не закидала примхлива доля, я щомиті був думками зі своєю малою батьківщиною.
І це не пафос, він цим жив. А життя його було нелегке, Олексій дещо розповів мені в особистих розмовах. То були не скарги, а констатація факту. Головне інше – випробування не вбили в цьому величезному і дуже сильному фізично чоловікові романтика, мрійника. Він був доброю, щирою людиною, котра дуже любила дітей. Про це говорив на мітингу і нинішній міський голова Сміли Сергій Ананко. Мабуть, тому Цибко багато чого добився у житті. Та, як кажуть, кому багато дається, з того багато і питається… Олексій Цибко віддавав себе людям, місту, Україні і, зрештою, віддав за всіх нас і життя.
Про полеглого, як кажуть, або нічого, або нічого, крім правди. Тож згадаймо:
У 23 роки Олексій став срібним призером чемпіонату СРСР з регбі. Провів 40 матчів за національну збірну. Він семиразовий чемпіон України, чемпіон Європи. Очолював Федерацію України з регбі. Також виступав за німецьку команду „Лейпциг”, був визнаний найкращим гравцем бундесліги. Як класного гравця, його запрошували до різних престижних команд Європи. Та Олексій Цибко повернувся на Батьківщину, бо мав мрію створити в рідному місті дитячу команду з регбі, і створив – дитячий регбійно-футбольний клуб. У ньому займалися понад 320 дітей, а Цибко вже мріяв про створення в Смілі центру олімпійської підготовки молоді…
А ще він закінчив Львівський університет імені Івана Франка за спеціальністю „Міжнародне право та бізнес”. У 2010 році він – аспірант Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, а також засновник та генеральний директор Міжнародної громадської організації „Міжрегіональна організація підтримки малого та середнього бізнесу”. У 2015-2020 роках – міський голова Сміли.
Олексій Цибко був активним учасником подій на Майдані, після чого у складі батальйону "Дніпро-1" захищав від московських терористів східні рубежі нашої держави. Проявив себе мужнім воїном. Завжди надавав велику допомогу бійцям АТО.
На мітингу-реквіємі в Смілі включили відеозаписи деяких промов Олексія. То був дуже щемливий момент, який ще раз засвідчив, що спражно оцінку людині ми чомусь найчастіше даємо лише тоді, коли вона покине цей світ. Багато жінок не стримували сліз, а деякі думки колишнього міського голови здавалися просто пророчими. Хоча, ми їх чули раніше та, схоже, не чули…. Бо говорив він про те, як любить Смілу і смілян, про те, що ми повинні бути згуртованими, підтримувати один одного, що захист Батьківщині – то святе, а кожен її захисник заслуговує найвищої поваги, про те, що путін злочинець. Його любили, він був сильним і … довірливим, тож, на жаль, були й такі, що зловживали його довірливістю і добротою. Але то вже на їхній совісті.
Про те, якою Цибко був людиною, говорила й голова Черкаської районної військово-цивільної адміністрації Валерія Бандурко, міський голова Сміли Сергій Ананко, святі отці Богдан і Михайло. А я згадав першу сесію тоді щойно обраного мера Олексія Цибка. Розпочалася вона гімном України в могутньому виконанні місцевого гурту козацької пісні „Заграва”, а Олексій у своєму слові пообіцяв, що влада в Смілі буде доступною і відкритою для смілян, що всі її рішення будуть прозорими. І наголосив, що нема ніякого свята, є перший робочий день, хай і урочистий.
„Та й святкувати зараз нічого, йде війна і у нас з вами дуже багато роботи”, – підкреслив він.
Приємно, що такого відповідального і напруженого дня новий міський голова не забув про друзів і родичів. Два роки поруч із ним був його побратим, афганець Каміль Валетов. Він надав слово і йому, а той запевнив усіх, що новий міський голова заслужить звання почесного громадянина Сміли. І як у воду дивися – Сергій Ананко на мітингу-реквіємі повідомив присутнім, що ініціював подання до депутатів Смілянської міської ради про присвоєння такого звання Олексію Цибку.
Згадується, що деякими своїми вчинками того дня Олексій не лише здивував, а й зворушив. Приміром, квіти, які йому вручили, він, пішовши до зали, подарував „найкращій сміляночці” – своїй матусі. На очах у нього зблиснула сльоза. А тоді, попросивши дозволу у присутніх, посадив поруч із собою дружину Аллу. Коли сесія закривалася, він знову співав разом з усіма гімн України, тримаючи за руку свою половинку.
І на Майдані Слави тоді не обійшлося без несподіванок, адже чи не вперше з так би мовити благословення Цибка перед смілянами стояли поруч Петро Дмитрук і Михайло Шевчук – священнослужителі з різних патріархатів. Виступаючи, отець Петро сказав: „Якщо ми будемо в єдності, нас ніхто не здолає”.
А митрофорний протоієрей УАПЦ Михайло Шевчук у своєму слові озвучив бажання, щоби центр нашої церкви був у Києві, а не в Москві. Їхня спільна молитва того дня стала пророчою: зараз усі церкви Смілянщини заявили про перехід до ПЦУ.
Розповідаю все це не просто так, а для усвідомлення нами простої істини: подвиг не буває випадковим, людина йде до нього своїм життям, своїми думками. У найважчі години для Батьківщини Олексій Цибко ставав на її захист, задля неї поборов і свою російськомовність. Тож коли рашисти поперли на Київ, не міг стояти осторонь. Між тим, у нього вже була омріяна донечка Софійка, він мав вагомі 56 років, проте не вагався. Йому було що втрачати, але й що захищати… І він згорів у любові до родини й України, залишивши нам яскраві спогади про себе і побажання, щоб ми були дружними і згуртованими.
Якщо ж мовою фактів, то Олексій Цибко загинув 31 березня під час мінометного обстрілу, звільняючи від рашистів тепер уже відомий усьому світові, через злочини московитів, Бучанський район. Був сержантом спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони Збройних Сил України.
А вінком йому в рідній Смілі стали квіти до Пам’ятного Знаку Героям Небесної Сотні, біля якого він не раз промовляв до земляків. І – гімн України від присутніх, який він теж не раз співав на головній площі міста разом зі смілянами.
Слава Героям України!
Слава Україні!
Олександр Вівчарик,
Фото Олександра Слєпцовського і автора
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису