З початком повномасштабного вторгнення Росії багато українців опинилися в скрутній ситуації. Сильно війна вплинула й на пенсіонерів, які є незахищеною верствою населення. Дитячий психолог Анна Мединська яка започаткувала проєкт по забезпеченню гарячими обідами людей похилого віку розповіла про його створення та функціонування:
На початку війни я взагалі займалася забезпеченням блокпостів, і коли нарешті виконала свою місію, виявила, що у нас залишилося доволі багато продуктів. Ідея організувати все це прийшла сама собою, знайшлася кухня в домі молитви “Слово віри”, куди я привезла харчі, там хотіли готувати, але не знали кому конкретно. Тоді пригадали про найнезахищенішу верству населення, людей похилого віку. Я співпрацюю з соціальними службами, тому знаю, що вони дуже стараються, але у них немає фінансового забезпечення.
Зараз щоденно ми забезпечуємо гарячими обідами 150 людей. У перші дні функціонування проєкту було близько трьохсот заявок на постачання допомоги, але ми відібрали найнужденніших, бо просто не були в змозі забезпечувати всіх охочих.
Люди, які потребували допомоги знайшлися самі. Я виклала оголошення у соціальні мережі про те, що хочемо годувати людей похилого віку і воно розлетілися буквально за один вечір. Нам почали дзвонити голови ОСББ та розповідати, хто кого знає, прийшов начальник соціальної служби по людях похилого віку, долучився Червоний хрест.
Щодня у нас працюють дев’ять водіїв, з ними стільки ж дівчат, які розвозять обіди. Зазвичай люди чергуються, бо мають ходити на роботу. Загалом у моїй групі швидкого реагування 57 осіб серед яких щодня знаходимо вільних і готових працювати. Розвіз їжі займає приблизно 1,5 години й починається з першої години дня. Графік підбирала так, щоб збігався з обідніми перервами та не заважав основній роботі.
Оскільки фінансами нас не забезпечує ніхто, то на роль водія ми шукаємо людину з власним авто та бензином. Саме пальне є найбільшою проблемою, тому що за місяць, по моїм підрахункам, на всіх водіїв йде близько 30 000 гривень. Я не можу їх забезпечити, все що в змозі дістати це продукти інколи якісь ліки. Зараз якраз будемо співпрацювати з фондом, який закупить ліки для всіх наших пенсіонерів за списками які ми зібрали.
У нас працює дві кухні. Одна місцева піцерія у нашому місті всього півтора року і на її долю впало насправді багато всього, коронавірус, карантин, а тепер от війна. Але не дивлячись на все це вони теж побачили моє оголошення і запропонували свою допомогу. І з нами ще кухня, яка знаходиться у домі молитви, вони також знайшлися випадково тобто з неї все почалося, а потім приєдналася піцерія.
Хоч я й організатор, часом, коли не вистачає дівчат, також їжджу на розвіз, але таке буває рідко через те, що немає з ким залишити дитину, та і поєднувати всі завдання дуже складно. Наприклад, коли нещодавно була на двох районах на розвозці, то випала з нашого онлайн чату, тому відбулося багато непорозумінь. Роль організатора містить постійну онлайн роботу, яка має кимось вестися. Я знаходжу продукти, займаюсь всім повністю забезпеченням цього проєкту, пошуком людей та грошових потоків, інвесторів, соціальними мережами.
Чесно кажучи, важко поєднувати роботу і волонтерство, тим більше я працюю дитячим психологом і соціальним педагогом у школі. Враховуємо ще й те, що у мене є шестирічна дитина, яку я не можу відвести до дитячого садочку. Основна складність полягає в тому що важко вмістити весь масив завдань у 24 години. Постійно треба бути на телефоні, тому що необхідно контролювати всі ці процеси, їздити до школи й займатися дитиною.
Коли доводиться розвозити обіди самотужки беру з собою доньку, вона мені допомогає. Також доставленням їжі пенсіонерам займається навіть поліція.
Анастасія Щетініна
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису