Гарячі номера телефонів

осінська 17 травня відзначає славний 75-літній ювілей Осінська Валентина Сергіївна — філолог з понад п'ятдесятирічним стажем, активна громадська діячка. А ще — улюблена молодша сестричка мого батька — поета, мовознавця, двічі репресованого Олекси Різникова.

Їхнім стосункам можна позаздрити — вони весь час на зв'язку. 10 років різниці у віці й територіальна віддаленість (вона проживає в м.Сміла Черкаської області, він - в Одесі), не стали на заваді їхнім спільним інтересам та включеності в життя один одного.

Щоправда, навчались вона, на відміну від Олекси, який закінчив російськомовну школу №12 м.Первомайськ Миколаївської області, в україномовній школі N17, зі стін якої вийшли відомі письменники — Микола Вінграновський, Віталій Колодій, Станіслав Павловський, знаменитий художник Андрій Антонюк. Так сталось, що саме її першокласницю ніс на плечах випускник-десятикласник Микола Вінграновський 1 вересня 1955 року.

Закінчивши школу, вона, як і брат, вступила на українське відділення філологічного факультету Одеського (тоді ще державного) університету ім.І.І.Мечникова. Молода, активна, комунікабельна, вона радісно влилась в бурхливе студентське життя, що ще освітлювалось останніми променями періоду “хрущовської відлиги”.

Навчання, розумні викладачі, постійні відвідини улюбленого Одеського українського музично-драматичного театру, концерти, регулярні щорічні колядування, участь у Народному хорі при Палаці культури на Островідова, 100. А ще гурток польської мови, де Валентина познайомилася з медиком Анатолієм Осінським — майбутнім своїм чоловіком.

65

Серед однокурсників — Сергій Мефодовський, Тарас Шевченко, Микола Суховецький, Софія Галайко, Михайло Стрельбицький, Тетяна Ананченко. Серед колядників-ворохобників — Павло Гриценко, Юрко Лесюк, Михайло Піпан, Богдан Балицький, Орест Заборський, Анатолій Андрусяк, Катерина Горбняк, Микола Пащенко, Надія Максимець, Сашко Могильницький, Валерій і Лариса Янкевичі.

Незабутні зустрічі з Лесем Танюком, який ставив тоді п’єсу в Одеському українському театрі, з Миколою Вінграновським, який знімав на Одеській кіностудії фільми, із Миколою Холодним, який захищав диплом на філфаці 1968 року, з Олексою Шеренговим, з Анатолієм Колісниченком, Валентином Морозом, Володимиром Гетьманом, Богданом Сушинським, Георгієм Горстом, Володимиром Яворівським, Олегом Олійниковим, Галиною Могильницькою — тоді ще молодими і сповненими творчих задумів поетами й прозаїками…

А ще дружба з Лесем Харченком, що став незабаром солістом славетного квартету Явір”, народним артистом України і лауреатом Шевченківської премії, що триває й досі. Тьотя Валя з усміхом згадує запрошення в Київ на його весілля із солісткою хору імені Г.Верьовки Валентиною Деркач. Уявляєте цю шлюбну церемонію, де з боку молодого — капеляни-бандуристи, а з боку молодої — хористи хору імені Г.Верьовки?! Воістину це було справжнє театралізоване дійство, виконане в народних традиціях. Тоді ж Валентина познайомилися і з Марічкою Миколайчук, і з юною зіркою — Ніною Матвієнко та її майбутнім чоловіком Петром Гончаром, з Іваном Дзюбою та з Євгеном Сверстюком.

Але над всім цим щирим українським життям — недремне око всесильного КДБ, що на початку 70-х років розпочинає новий виток боротьби з т.з. українським націоналізмом. Звичайно, що це зачепило кожного зі згаданих і по різному вплинуло на їхнє подальше життя...

Для Валентини — сестри Олекси Різникова, який відсидів вже 1,5 роки за антирадянську агітацію, випробуваннями став його новий арешт у 1971 році. Допити, залякування, обшуки, постійний нагляд і, зрештою, судилище над братом та його подільницею Ніною Антонівною Строкатою-Караванською в травні 1972 року, а згодом і етапування брата-арештанта на Пермщину.

В пам'яті Валентини Сергіївни досі колючі дроти та сніги концтабору N36, куди вона разом з батьком Сергієм Івановичем їздила на побачення з братом. І саме там Валентина й Олекса вперше почули сімейну таємницю — виявилось, що сім'я їх діда Івана була розкуркулена й вислана із донбаського села Різниківка в цю ж таки Пермщину. Саме тут жив і поневірявся кілька років їхній батько, поки йому вдалось втекти до Єнакієво, де почалось інше життя...

Постійний контроль КДБ, що до розвалу СРСР дамокловим мечем висів над родиною Валентини Сергіївни, не дав здійснитись всім її планам. Але, як вона твердить, — нічого б не змінювала в своєму житті. Гарна сім'я, двійко розумних дітей — Мирослава та Богдан, вже дорослі онуки Роман та Назар, важка, але творча вчительська праця, учні, з якими щедро ділилась знаннями, чітка проукраїнська позиція та активна робота задля унезалежнення України — це все її цінний багаж життя.

У лютому 1989 року Валентина стала учасницею першого легального форуму незалежної громадської організації у Києві — установчої конференції, на якій було прийнято статут і обрано керівні органи Товариства української мови імені Тараса Шевченка (ТУМ), що згодом стало основою Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. У вересні 1989 — вона вже учасник І-го (установчого) з'їзду Народного Руху України.

78

Очолювана нею смілянська організація ТУМу стала справжнім осередком української культури, провадила активну діяльність. Валентина Сергіївна читала лекції з українознавства, з історії культури у військових частинах, на підприємствах. На її уроки про репресованих українських поетів відгукувався у 2000 році щомісячний всеукраїнський науково-методичний журнал “Дивослово”. Про організовану нею у Смілі у травні 2000 року літературно-краєзнавчу конференцію “Шістдесятництво. Опозиційний рух” крім місцевих видань писала й українська газета “Свобода” (США).

А у 2006 році п.Валентиною було ініційовано видання збірника уроків вчителів Смілянщини з української літератури та краєзнавства”, де було представлено такі унікальні, але маловідомі на той момент середньостатистичному вчителю, постаті, як Ю.Горліс-Горський, М.Драй-Хмара, Т.Осьмачка, Н.Лівицька-Холодна, В.Коваленко, В.Захарченко та інші. Актуальність такого видання була засвідчена як розлогими позитивними рецензіями фахівців, так і жвавим інтересом читачів.

Валентина Сергіївна — учитель-методист вищої категорії, “Відмінник освіти України”, стала також одним із засновників Благодійного фонду “Тодось Осьмачка” та членом журі з присудження Всеукраїнської премії його імені.

А ще її любов — польська мова! У 1998 році вона разом з чоловіком Анатолієм за сприяння Лева Хмільковського, який працював на Черкаському радіо (нині редактор газети україномовної громади США “Свобода”), заснувала культурно-освітнє товариство польське “Тясмин”. Очоливши товариство, вона організувала гурток-семінар польської мови, проводила перегляди відеофільмів, ознайомлювала бажаючих з історією та культурою Польщі, не раз возила дітей до Києва в посольство Польщі, де діти перемагали в конкурсах й отримували нагороди. Назавжди в пам'яті учасників залишаться і спільні цікавезні поїздки до Польщі, що відкривали їм нові горизонти можливостей, а також давали змогу розповідати полякам про незалежну Україну. У 2008 році про цю діяльність у № 1 розповідав польський журнал “Наше дрогі”.

За роки своєї активної професійної та громадської діяльності Валентна Сергіївна має безліч грамот та нагород. Статтю про неї заслужено внесено до ґрунтовної книги “Рух опору в Україні. Енциклопедичний довідник”, опублікованої Осипом Зінкевичем у 2012 році.

Та особливо дорогою для неї залишається відзнака Народного Руху “За заслуги перед українським народом", адже все життя працює вона саме для України та її народу.

Многії та благії літа п.Валентині!

Різникова Ярослава,

лауреат літературних премій ім.Г.Сковороди та І.Франка

реклама

Коментарі  

 
0 #1 Пошливы 23.05.2022 17:34
Отакі люди і наближали Незалежність!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

реклама Делікат
bigmir)net TOP 100