Бахмутський район — район в Україні, у східній частині Донецької області, і межує з Луганською областю. Звідти до Умані виїхала зі своєю і чужою дитиною Марина. Там лишилася квартира. Каже, зараз там напружена ситуація, але є кому зателефонувати, дізнатися, у якому стані житло.
Марина говорить, на диво, гарною українською, що не дуже притаманно для переселенців. Річ у тім, що пані Марина працює адміністратором в ЦНАПІ. До цього працювала в освіті.
Спілкуємося з нею біля одного з готелів Умані в хасидському районі, де переселенцям виділили готелі для проживання. Тут вони отримують також допомогу від волонтерів. Сьогодні допомога у вигляді продуктів та гігієнічних засобів була надана Черкаським правозахисним центром та ГО «Ветерани війни «Захисники України». Всього привезли 220 продуктових пакунків. За допомогою вишикувалася черга. Тут люди і з Донеччини, і з Харкова, і з Херсона тощо.
Управляючий одного з готелів, який працює тут 7 років, каже, що з першого дня війни стали заселяти людей в готелі. «У гарячу фазу війни було і до 90, спали на підлозі, а так може бути кілька десятків осіб», – розповідає.
Пригадує також переселенця з Бучі. Той пережив окупацію, ледь виїхав і мало не був спійманий ворогами. Тому настільки боявся, що вже після звільнення Бучі ще пару тижнів не виїжджав, дуже хвилювався. Людина ніяк не могла відійти від стресу.
«Люди уважно дивляться новини, стежать за прильотами. Не дай, Боже, десь знов вибухи, і люди вчергове хвилюються, кажуть, не хочуть після такої новини їхати додому», – розповідає управляючий.
Марина поки не знає, коли повернеться додому на Донеччину.
– Їхала зі своєю дитиною і ще хлопчик, мама якого не може виїхати. Ми одразу зібралися, коли влада сказала евакуйовуватися, – 8 квітня. Їхали евакуаційним потягом. Чому саме в Умань? Знала, що тут є знайомі, а я хотіла з кимось зустрічатися, когось бачити. Спершу зареєструвалися тут, а тоді шукали житло. На день нам дали заночувати, а згодом дізналися, що хасиди дають можливість проживання переселенцям в готелях. Тут зараз і проживаємо, – каже Марина.
Зараз у родини на носі ЗНО. Все онлайн. Потім вступ.
– Раніше, ще до війни, планували одне… А тепер буде видно. У нас 18 липня ЗНО, а тоді вступна кампанія. Зрозуміло, що контракт не потягнемо. Будемо пробувати на бюджет, – каже переселенка.
До слова, в Умані вони побували в парку «Софіївка», де їм дуже сподобалося. Та все ж головне питання для родини – зв'язок з рідними, проживання в Умані і вступ доньки.
– Ми з Костянтинівки, – каже літня жінка Надія Миколаївна. – Зупинилися в Умані, бо поламалася тут машина. Так і лишилися. Вже тут два місяці. Як там зараз? Все летить з неба. Там лишилася хата. Звісно, тут зареєструвалася. Отримала ось крайню пенсію, а попередня, яку мала принести листоноша, але через військові дії змінилося життя і пенсія десь згубилася… Тепер очікую, може буде. Тут зі мною і невістка з дитиною. Також є родичі-переселенці в Корсуні-Шевченківському. Але, на жаль, вони там ні разу не отримували гуманітарку. Навіть не знає, де там можна отримати допомогу...
Назарій Вівчарик
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису