Українську державність лише відновлено 30 років тому, історія ж творення нашої держави сягає тисячолітньої давнини. Україна – прямий спадкоємець Русі зі столицею в Києві і будь-які жалюгідні потуги сусідських псевдоісториків і пропагандистів довести щось інше заздалегідь приречені на поразку. Враховуючи історичні факти, Президентом України Володимиром Зеленським 24 серпня 2021 року підписано Указ про запровадження офіційного державного свята – Дня Української Державності. Починаючи з 2022 року, воно щорічно відзначатиметься 28 липня – у день Хрещення Київської Русі-України (988 року).
Щоб згадати про уроки історії, відійдемо трохи далі по Дніпру на південь від Києва і згадаємо сиву давнину сучасного звичайного в усьому, та тільки не в історії, села на Черкащині – дев’ять століть тому…
Дружинники Ярополка відучили мешканців Дрютеська (сучасна Білорусь) чинити набіги на Київ. А полонених ворогів змусили будувати фортецю у Придніпров’ї, на землі сучасної Черкащини… Мал. Ігоря СЕРГІЄНКА
Про це пише Козацький край.
Князь Ярополк Володимирович ще змолоду ревно захищав стольний град Київ – нарівні з простими дружинниками з мечем у руці ходив у походи проти ворогів. 1114 року батько, князь Володимир Мономах, дарував йому Переяславське князівство (у межах князівства була й частина нинішньої Черкащини), тож через два роки, 1116-го року Ярополк йшов на вороже до Києва місто Дрютеськ (сучасна Вітебська область Білорусі) вже на чолі власної дружини…
Зіткнення і січа проти військ смоленського князя Гліба та половецької орди Шаруканя завершилася блискучою перемогою переяславських дружинників Ярополка.
Дрютеськ, звідки ворожі воїни чинили набіги на Київ, було спалено дотла, а його жителів Ярополк Володимирович погнав з собою в полон.
На лівому березі Дніпра, у мальовничій, але важкодоступній для ворога місцині князь Ярополк звелів своїм новим підданим звести град, що мав захищати південно-східні кордони від набігів.
Так з’явився град Желді (нині це – село Жовнине на лівобережжі Черкащини). У той час словом “желді” називали річкових черепах та у переносному значенні – панцир княжого дружинника Києва. Новий град мав стати тим самим панцирем, що повинен був захищати “тіло” Русі від “укусів” степовиків…
Не пошкодував про свою затію з будівництвом града князь Ярополк Володимирович і тоді, коли з 1132 року (на сім років, до самої смерті) став Великим Київським князем. Понад століття град Желді успішно виконував свою місію, залишаючись неприступною твердинею для кочівників. Вистояв і в 1186 році під потужним ударом половців по Посульській лінії оборони Київської Русі. Та страшного 1239 року його захисники полягли під кривими шаблями полчищ хана Батия.
Орда повністю знищила місто, і тільки через три сотні літ про нього знову починають згадувати письмові джерела – як про вотчину князів Смагів, потім – власність Черкаського замку, пізніше – князів Павшів і зрештою – Київського Пустинно-Микільського монастиря.
Багато крові пролилося тут у XVII столітті. Влітку 1628 року біля містечка, яке на той час вже мало свою сучасну назву Жовнине, козацькі війська отаманів Якова Острянина і Дмитра Гуні зазнали поразки від польського урядового війська. У другій половині століття Жовнине не раз ставало жертвою набігів татар і турків. 1678 року воно навіть опинилося повністю в руках татар, проте швидко було визволене козаками Полтавського полку.
Характерно, що в усі часи оборонці Жовниного ефективно використовували у бойових діях так звані Змієві вали часів Київської Русі… “Предки повстали” — під таким заголовком у березні 2022 року з’явилося повідомлення на сторінці Сухопутних військ Збройних сил України у Фейсбуці. У ньому інформували про те, що давні фортифікаційні споруди на захід від Києва, відомі як Змієві вали, знову стали на заваді просуванню ворогу – зупинили бронетехніку росіян. “Під Білогородкою орки вперше дізнались про історію Русі на власному досвіді. Орківська техніка не змогла форсувати Змієві вали. Давньоруські оборонні системи проти Орди – 2000 років гарантії!” — йшлося у переможному повідомленні ЗСУ.
У документі, датованому 1760 роком, вперше бачимо печатку із зображенням сучасного герба Жовниного: перехрещені шаблі й стріла на криваво-червоному щиті. Як не дивно, шабля на гербі крива – як турецька чи татарська. Той герб – не єдиний спогад про тяжкі, але звитяжні часи Жовниного – око фахівців, істориків чи археологів, ще може угледіти в пейзажах сучасного рядового села на Чорнобаївщині ледь помітні рештки захисних валів і ровів. Кажуть, донедавна тут можна було знайти навіть рештки напівобвалених підземних ходів. А в 1957 році археологи, які проводили розкопки Жовнинського городища на «шляху з варяг у греки», знайшли дивовижну й загадкову кістяну прикрасу, на відшліфованій поверхні якої було майстерно вирізьблено орнамент з княжим тризубом Рюриковичів, у якому дослідники вбачають сокола, який завжди перемагає.
Цей кістяний виріб, знайдений археологами 1957 року на Жовнинському городищі, датується кінцем Х – початком XI століття. Знахідка зберігається у Археологічному музеї Інституту археології в Києві. А от рукописні плани фортеці Жовнино ХVІІІ ст. свого часу вивезені до Москви і зберігаються в Російському державному військово-історичному архіві. Ці плани укріплень на українській землі вже безнадійно застаріли – як і уявлення наших сусідів про менталітет українського народу – нащадків Великої Русі, яка завжди була готова до підлих набігів із Залісся чи Дикого Поля…
1991 року, після остаточного розвалу радянської імперії, незалежна Україна повернула собі княжий тризуб на державний герб. А 2022 року на землях сучасної білоруської Вітебщини, де славним предком українців Ярополком були ущент розбиті вороги, нерозумні нащадки Гліба і хана Шаруканя обладнали аеродроми і ракетні бази, звідки нині чиняться нальоти на землі нашої держави й столиці – Києва. Сусіди, які, схоже, уроки історії в школі прогулювали – готові знову наступити на граблі, які, втікаючи від воїв Києва, губили їхні предки?..
реклама
