Канівчанин Віктор Сіканразом із сином Владиславом із звичайних сірників виготовляють... мініатюрні церкви, стадіони і каміни. Технологія, яку використовують чоловіки, є унікальною не лише в Україні, а й у світі, пише «Дніпрова зірка».
– Як до Вас прийшло захоплення складати різні композиції із сірників?
– Якось ми разом із батьками пішли у гості. Я тоді був п'ятикласником. Там мені дали погратися кубиком, що був скомпонований із звичайних сірників. Мені дуже припала до душі та іграшка, а ще більше мені хотілося дізнатися, як її можна зробити самому. Уже побачившитакий сірниковий кубик в інших знайомих, не втримався і попросив іграшку додому. Того ж вечора розібрав кубика і до 3-ої години ночі склеїв два своїх і того, що розібрав. Потім у родичів побачив макет церкви, зроблений із таких же кубиків. Уважно все роздивився, змайстрував і собі таку ж.
На звичайний кубик іде 360 сірників, які мають бути однаковими і за довжиною, і за товщиною, та ще й мають бути ідеально рівними. Тоді картина вимальовується не такою вже і легкою.
Віктор Сікан не криється із секретами: каже, що на найпростішу церкву йде, як мінімум, 8 кубиків. Відтак для такого сувеніру довелося перебрати і посортувати за довжиною і товщиною, а також очистити від сірки 2880 сірників!
До розмови приєднується дружина Віктора Васильовича – Любов Володимирівна:
– Якось чоловік вирішив і мене долучити до свого хобі. Я склеїла кілька кубиків і зрозуміла, що це – не моє: робота потребує неабиякої посидючості і ретельності, а ще – забирає дуже багато часу.
Із кожним новим виробом майстер сірникових мініатюр, так би мовити, «набивав руку», заглиблюючись не лише в сам технологічний процес, а ще й вивчаючи, приміром, принципи будівництва християнських церков. Наразі з-під рук майстра вийшло близько чотирьох десятків макетів церков, але жоден із них не був сліпою копією того чи іншого храму – кожен витвір мав власну архітектуру, своє планування та авторський дизайн. До речі, за одним із макетів Віктора Сікана, за його словами, у Японії збудований християнський храм.
– Технологія виготовлення макетів церков із сірників, як виявилося, є на сьогодні унікальною, – продовжує розповідь чоловік. – Для того, щоб запатентувати такий вид діяльності, потрібно більше 15 тисяч гривень. Поки що наша родина не має таких коштів.
Та це, як бачимо, не впливає на любов до сірникового «конструктора» у цій родині. Адже, як розповідає Віктор Васильович, своїм захопленням він зумів зацікавити і свого старшого сина Владислава. Як кажуть у народі, діти йдуть далі своїх батьків. Так і в цій родині: Владислав, повчившись дизайнерській справі у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв та попрацювавши у столичній фірмі, що займалася будівництвом і оформленням камінів, запропонував батькові зробити унікальний дизайн каміну із… сірників. Якщо не знати сучасних технологій будівництва камінів, можна і не зрозуміти такої задумки. Та сьогоднішні любителі домашнього комфорту вдало поєднують передові технології і зручність, вишуканість і, звичайно, натуральні компоненти. Так, сьогодні камін можна обладнати у будь-якому житлі і не обов'язково мати традиційний чорний від сажі димар, закіптюжені стіни і запах диму. Достатньо встановити електрокамін і при вдалому дизайні гості навіть і не запідозрять, що господар не вкинув у багаття жодної тріски чи поліна.
Отож, на пропозицію сина щодо виготовлення композиції «камін із сірників» батько охоче відгукнувся, до того ж, молодий дизайнер наперед прорахував кількість сірникових кубиків (а саме вони становлять основу виробу), кількість сірників тощо. І робота закипіла…
– Коли все вирахувано і підготовлено, то й робота здається не такою важкою. Набагато складніше було, коли німецька родина, з якою ми підтримуємо дружні стосунки, якось попросила виготовити для них макет стадіону, що побудований у їхньому місті, – розповідає Віктор Васильович. – Завдання було складним ще й тому, що ми навіть уяви не мали, яких він розмірів, який його план і таке інше. Єдине, що у нас було, це кілька фотознімків із цього стадіону, та ще згодом німецькі друзі передали нам мішок «будматеріалів» – звичайних сірників, що їхній знайомий хотів просто викинути, бо він колекціонував коробки з-під сірників. Не буду заглиблюватися в саму технологію. Дійти до точних розрахунків нам із сином допомогла звичайна логіка. На фотознімках біля стадіону було видно людей. Провівши розрахунки та співставивши зріст людини з висотою стадіону, ми отримали приблизні розміри майбутнього макету. Ось так справа зрушила з місця. Загалом на виготовлення макету стадіону ми витратили 2 роки та 123 тисячі сірників.
…Ідея виготовлення каміна виявилася на той час ще й своєрідною віддушиною для Віктора Васильовича – чоловік якраз залишився без роботи, пропрацювавши перед цим більше 8 років на одному з канівських підприємств, що займається переробкою сільгосппродукції (за фахом Василь Сікан – технолог із переробки овочів і фруктів).
Першим каменем спотикання в справі втілення задуму були знову ж таки сірники. Замовивши через інтернет 20 кілограмів сірників із Рівного, Сікани були розчаровані: комплектуючі для їхнього задуму були малопридатними, адже із однієї тисячі сірників для виробництва підходило близько 350 штук. Решта були некондиційними за розмірами, а якщо врахувати, що для здійснення задуму потрібно було 580 тисяч (!) сірників, то справу можна було б на тому й завершити. Та доля посилає Віктора Сікана до Росії – у місто Іжевськ, звідки його запросили, аби він допоміг налагодити лінію виробництва на одному із переробних підприємств. Уже там від знайомих дізнався, що за 300 кілометрів від Іжевська в місті Кіров є сірникова фабрика. Чоловік вирішив обов'язково заїхати туди і за можливості взяти сірників. І йому це вдалося! Більше того – звідти він повернувся до Канева із сірниками без сірки. А отже, і роботи було менше. І обоє Сіканів знову взялися до справи.
Поступово задумку вдалося втілити в життя, хоча для цього довелося склеїти більше 1600 кубиків. На унікальний виріб невдовзі знайшовся покупець. А батько із сином, аби перевірити його унікальність, вирішили звернутися до представників Книги рекордів Гіннеса. Зібравши всі відповідні креслення, малюнки, фотографії та необхідну документацію, надіслали пакет.
Через три місяці на Костянці родина Сіканів святкувала свою маленьку перемогу – із комітету реєстрації Книги рекордів Гіннеса прийшло підтвердження унікальності технології і виробу та повідомлення про те, що наразі проводиться перевірка на приналежність канівської сенсації до розряду світових.
– Тим часом ідея монтажу камінів із сірників продовжує жити, – говорить Віктор Васильович, показуючи цілу купу сірникових кубиків. – Ми із сином робимо ще один камін, плануємо зробити трон Російської імперії. Єдине «але» – дефіцит часу, немає коли займатися хобі, та й син знову працює в Києві. Щоправда, цього разу – в ресторані японської кухні. Можливо, привезе нові ідеї, задумки.
реклама
