Черпає сили із природи Холодного Яру та від молоді, яка любить Україну. Торік Юрій Наконечний втратив сина Павла – співорганізатора громадської організації "Поклик Яру", вчителя історії, а після повномасштабного вторгнення – службовця морського центру спеціальних операцій. Він виконував бойові завдання в тилу ворога, а 18 червня 2022 року загинув під час ворожого обстрілу. Йому було 25, пише СУСПІЛЬНЕ
Юрій Наконечний два тижні тому повернувся з-під Бахмута. Хоче підтримати справу, яку розпочав син.
Як долав випробування року, перед Днем батька, який цьогоріч відзначають 18 червня, — історія Юрія Наконечного.
Розширити територію "Поклику Яру" та зробити оглядову вежу хотів за життя Павло. Рік по смерті військовослужбовець Юрій Наконечний розповів: бажання його сина виконали.
"З початку травня почали її будувати і вже на початок червня – за місяць, вже стоїть готова. Це грандіозно, шикарно. Я вдячний своїм друзям за те, що вони мені допомогли".
Коли будували вежу, Юрій був під Бахмутом, з побратимами захищав країну. Коли повернувся додому, серце покликало сюди — до Холодного Яру.
"Вночі повернулися, взяв автомобіль і одразу поїхав сюди, тому що душа лежить тут".
На пагорбі за заповітом розвіяли прах його сина. У місці, де він заснував громадську організацію "Поклик яру":
"Хочу зробити такий прогноз на майбутнє – таке передбачення, що наша робота, наш "Поклик Яру" буде приносити через кілька років справжній результат", — казав колись Павло.
Передбачення збулося за рік: вишколи, смолоскипна хода, табори — вже традиція. Як і те, що це місце сили його батьків, сказав Юрій Наконечний.
"Це його дітище, його душа. Він вклав себе повністю в це місце".
На вежі майорить синьо-жовтий стяг. Якщо піднятися сходами, то можна дивиться на Холодний Яр з висоти, з якої хотів бачити пейзажі його син.
"Вірю, що він бачить, як змінюється табір, як змінюється все по його мріях", — розповів. Про те, як минув найскладніший рік його життя, додав:
"І в тузі, і деякі були радісні моменти, звичайно. Продовжую службу".
У розповідях про службу не багатослівний: "Війна, справжня війна".
Втім, додав: попри все ці пейзажі досі не менш прекрасні, ніж були тоді – до повномасштабної війни, до смерті його сина.
"Тут завжди прекрасно. Жити хочеться, і творити хочеться".
Поруч із чоловіком команда молоді "Поклику Яру":
"Це мої діти, це мої справжні діти, і вони мене інколи називають "батько", — пояснив.
Нині у пана Юрія є бажання:
"Це моє життя. Я знаю, що життя, яке мені залишилося прожити, – буде віддане цій території, цій ідеї "Поклику Яру". Молодь – це наше майбутнє, тільки вони можуть змінити нашу країну".
У холодноярівському будиночку хоче зробити музей, присвячений синові:
"Коли він приїжджав, завжди вдягав інші речі – це у нього був імідж такий, і так вони залишилися тут назавжди. Будуть нагадувати про нього. Це вже історія".
Пан Юрій мріє бачити, як щоранку в мирній Україні з-за пагорбів Холодного Яру сходить сонце:
"У нас з Павлом було таке змагання: хто раніше встане першим зустріти сонце. Бо це ж тоді гасло нашого табору створилося: ми схід сонця нашої держави, бо тут і сонце, і діти, які дійсно стануть сходом сонця нашої держави".
25 травня 2023 року старшого матроса Павла Наконечного Указом Президента посмертно нагородили орденом "За мужність" III ступеня.
реклама