Піхотинці на полі бою з давніх часів називають «богами війни» артилеристів. Проте в часи новітньої війни, мирні жителі українських міст і сіл «богами» почали називати воїнів Сил протиповітряної оборони, пише «Козацький край».
Один із них, командир зенітної ракетної батареї і позивний має «Полубог». Зенітник, який охороняє небо від ворога, отримав позивний за свою майстерність і як той титан тримає небосхил, хоча і є звичайною людиною від народження...
Цього титана родом з Черкащини звати Павло, він ровесник Збройних сил України, адже народився «день-у-день» із ЗСУ, 6 грудня 1991 року. Сьогодні Павлу – 32, він – майор, командир батареї, кавалер ордену «За мужність» ІІІ ступеня. Підкреслює: у його родині – лише військовослужбовці, тож опиратися символізму «династії» не було жодного сенсу. Зрештою, вже у 18-ть, нікого не здивувавши, Павло став зенітником.
Фото позивного «Полубог» - від Командування ПС ЗСУ
Цього року, за кілька днів до свого Дня народження –«замовив» собі у подарунок знищену ворожу «Сушку»… Побратими постаралися! Увечері 5 грудня 2023-го у небі над Чорним морем в районі острова Зміїний був збитий ворожий літак Су-24М, який саме готувався атакувати Одесу.
— Радий за хлопців, звісно, але хотів бути присутнім особисто (сміється)… Та нині – у госпіталі, попереду — непроста операція на хребті. Спину пошкодив. Довелось колегу пораненого евакуювати. Друг він — просто пречудовий, оператор — відмінний, але виявився трохи заважким для мене. Але то пусте, загоїться! Лікарі обіцяють, скоро повернусь до строю. Головне, що мій товариш вижив. Ось, щойно з ним спілкувались...
Підрозділ, яким керує Павло, знищив вже більше сотні цілей — і пілотованих апаратів, і ракет, і дронів. З них переважна більшість - за безпосередньої участі Павла. Чоловік зізнається: цифра досить умовна, адже давно збився з ліку…
— Наш підрозділ «зустрів» світанок 24-го лютого 2022-го, як і вся Україна, «прильотом» по нашій місцевості. Але техніку не зачепило, її заздалегідь заховали у безпечному місці, усі люди вижили. Ми трішки оговтались від шоку, зібрались і вийшли «на полювання». Стартували досить успішно. У перші ж дні війни знищили російський Су-35 на Київщині. Зрозуміли, що нам це під силу. Насправді, ми спочатку навіть не усвідомили, яку жирну ціль збили. Просто працювали… А далі регулярно поповнювали бойовий «рахунок». Перші тижні я навіть не записував знищені цілі, не було часу на такі формальності.
Наш найбільш «урожайний» день — коли за 30 хвилин знищили три російських вертольоти Ка-52, які атакували Вугледар. А на додачу, за кілька годин – крилату ракету Х-59 і безпілотник «Орлан-10». Офіцер жартує: давно кортить побити той рекорд.
– Опівночі нам повідомили: «Буде робота!» Почекали, я розшукав цілі у повітряному просторі, зафіксував, взяли на супровід, знищили вертольоти один за одним… Якось так, без «кіношних» овацій… Найважче не збити, а саме вчасно виявити і захопити ціль. Пізніше сухопутні підрозділи підтвердили, що ці вертушки вже більше не літатимуть. Чесно кажучи, поміж собою ми навіть особливо не обговорювали цю ситуацію, бо після кількох десятків знищених цілей усі наступні сприймаються досить спокійно. Робота і робота, добре виконали, рухаємось далі! Коли приїхав додому, розповів батьку, йому цікаво з професійної точки зору, адже він майже 30 років прослужив у зенітних ракетних військах. Здається, навіть трішки позаздрив, бо за весь час служби зенітником у нього так і не було бойових застосувань техніки.
Малюнок Дмитра Смірнова
Павло ділиться, що служба зенітників, це здебільшого – не знищення літаків-вертольотів, а переміщення, маскування, згортання-розгортання, ремонт, риття окопів, бруд…
– «Ховатись» за період вторгнення ми навчились не менш вправно, ніж збивати ракети. Адже ні для кого не секрет, що ворог завзято полює за розрахунками ППО. Техніка є техніка, щось ламається, не працює, доводиться ремонтувати, здебільшого – у польових умовах. Нині зенітні ракетні війська поступово отримують на озброєння сучасні західні комплекси. Але й на старій радянській техніці українські зенітники показують результат… Звісно, є ще незакриті «потреби» по знищених цілях… До прикладу, А-50 або хоча б Су-57… А ще краще борт, в якому летітиме головний терорист…
Чоловік жартує, що, як народився у сім’ї військових, так і зараз всі його рідні – на війні. Лише на матір, яка теж майже 20 років відслужила в ракетних військах, тепер поклали не менш відповідальну місію – бавити онуків, поки всі нищать окупантів.
– Тато постійно у ротаціях, він у перший день війни прийшов до військкомату і після більш ніж десяти років перерви знову повернувся на службу. Щоправда, у піхоту. Сестра – від початку війни активний волонтер благодійної організації на Черкащині.
За матеріалами Анастасії Олехнович для Командування ПС Збройних сил України
реклама
