Чоловік розгромив хату, щоб не дісталася дружині з дітьми

39-річний Олег Демченко із села Родниківка Уманського району розтрощив свій дім, аби після розлучення він дістався дружині й дітям, пише «Газета по-українськи».

– Леся з дітьми зараз у нас, – зі своєї хати у Родниківці виходить 62-річна мати Лесі Людмила Данчук. Запрошує до господи. На подвір'ї купи будматеріалів, паркан недороблений, перед дверима будинку кошики з хризантемами. З дому виходить 38-річна Леся Демченко. За нею – 15-річна донька Тетяна й 8-річний син Ярослав.

– Ми з Олегом одружилися 1996 року, – згадує Леся. – Спочатку я жила у своїх батьків, він довчався у Харкові. Потім чотири роки жили у свекрів. Вони не пускали мене на роботу. Олег приходив із роботи пізно, ніколи не говорив, де буває. Прийде вночі, а свекруха хвалить: «Молодець, синок, гарно погуляв». Усе зароблене тримав у себе, мені нічого не давав. Попрошу його помогти моїм батькам – свекруха кричить. Мовляв, у них самих роботи повно.

Неподалік Демченків продавали ділянку землі з недобудованою хатою і гаражем. 2002 року родина її придбала.

– За 2 тисячі доларів, – уточнює Людмила Данчук. – Ми дали 1,5 тисячі, свати 500 додали. Коли не прийду в гості, зять незадоволений. То я не ходила часто. Якщо щось помогти, Леся сама до нас забігала.

– Хату-то ми купили, але Олег не хотів нічого ремонтувати, – перебиває її донька. – Я в декреті сиджу, Ярик маленький, сама робити нічого не можу. Ні грошей нема, ні документів – Олег усе тримав у батьків. Чи ліки треба, чи ще щось, нема й копійки. Продукти Олег купував сам, усе ділив і відносив до батька з матір'ю. Діти їли голий суп. Із часом нічого не мінялося. Міг піти до батьків, зачинити хату і забрати ключа. Годинами стоїмо з дітьми під дверима, доки вернеться. Поводився, як чужий. Коли віддала малого до садочку, пішла на роботу. Працюю продавцем у магазині. Увечері прийду з роботи, всім треба їсти наварити, прибрати, попрати. А Олег ходить по хаті, насіння лускає, плює, де бачить: у вазони, на підлогу, меблі. Щось сказати я не мала права. Каже: зараз порозкидаю все, покличу сусідів і покажу, яка ти хазяйка. Я терпіла. Коли став бити мене й дітей, подала на розлучення. Не могла дивитись, як дітям запотиличники дає.

2007 року суд розлучив подружжя. Дітей залишив із матір'ю, вони й далі жили в хаті. Чоловіка зобов'язав до аліментів, однак той не платить, заборгував 15 тис. грн. Майно суд досі не поділив. Олег запевняє, що ділянка і хата – його.

– То він все розніс, аби мені не дісталося, – Леся проводить до будинку на вул. Спеціалістів. Це майже в центрі села.

Двір огороджений новим металевим парканом. На ділянці – хата, поряд – гараж. Двері розбиті, шибки вибиті.

– То все його робота, – заходить досередини. – Ота дірка у вікні – це він увечері кинув камінь. З такою силою, що той пробив вікно і застряв у стіні. Останній раз прийшов і розбив усе. Позривав навіть підлогу.

Із вузького коридору двері ведуть до кухні, вітальні, ванни та спальні. У кухню зайти неможливо: там все захаращене розбитими меблями, понівеченими вазонами й порваним одягом. Вітальня порожня. Там із підлоги витягнені дошки, вирвані розетки, розбита люстра. За вітальнею – кімната доньки Тетяни. Там теж усе понівечене. Перестінки до ванної кімнати розвалені, ванна лежить надворі перед хатою. Там же – каналізаційні труби. У кімнаті Лесі – так само.

– У моїй кімнаті спали ми з Яриком, – плаче колишня господиня. – Коли ми розлучилися, тут були голі стіни, бетонна підлога. Усе робила я сама, брат допомагав.

До хати підходить Тетяна Демченко.

– Не хочу, що тато вертався, – каже. – Як він є, вдома постійно скандали. Прийде, коли мама на роботі, й вибиває двері. Ходить узутий, лазить по кімнатах. Приходить зі своєю вівчаркою, вона ходить по хаті. Мене за дочку він не вважає, матюкається, б'є нас із Яриком. Постійно виганяє. Каже, що все там його.

До подвір'я підходить Олег. Починає сваритися. Кричить, що двір його, і всі сторонні мають негайно вийти.

– Хай вона в суді доведе, давала гроші на хату чи ні, – говорить згодом у магазині автозапчастин, де працює продавцем. – Сама дітей залякала, що мене бояться. А з собакою сюди ходжу, бо це моє діло. У мене є документ, що ця хата ще не введена в експлуатацію. От і роблю все, щоб довести її до необхідних стандартів. Нема їм де жити? Хай не плачуться і живуть у діда й баби.