І війна не перекреслить життя. Незважаючи на воєнний стан, обстріли України ракетами, на важкі бої на сході України 14 травня в Куцівці, що на Смілянщині, вкотре зібралися літератори, викладачі, інші небайдужі люди, щоби вшанувати пам’ять геніального поета і прозаїка Тодося Осьмачки, який народився тут далекого вже 1895 року. Як справедливо зауважив у своєму слові професор, завідувач кафедри української літератури Черкаського національного університету Володимир Поліщук, збереження цієї традиції є ще одним посвідком і твердженням незнищенності і життєствердності України і українського народу.
Під час заходу в Куцівці (зліва-направо) Наталія Вовк, Ігор Волошин, Володимир Поліщук і Валентина Коваленко
За вже усталеним звичаєм було також відзначено лавреата Всеукраїнської літературної премії імені Тодося Осьмачки. Цьогорічну переможницю загалу представила голова конкурсної комісії з присудження премії, поетка, генеральна директорка Шевченківського національного заповідника в Каневі Валентина Коваленко. Нею стала мешканка Теплика, що на Вінниччині, уродженка Носачева, що на Смілянщині, Олена Герасименко. Її поетична збірка „Соло для цвіркуна” вразила журі конкурсу не лише поетичною майстерністю, а й тим, як авторка проникливо відчула найтонші глибини українського єства.
Вручення диплома переможниці літературного конкурсу Олені Герасименко
Звісно, пані Олена читала свої вірші. І коли в одному йшлося про небо, над головами присутніх несподівано просурмив красень лебідь, мовби душа Осьмаччина озвалася з високості.
Читали свої вірші і її побратими по творчості, зокрема Ганна Клименко Синьоок, Анатолій Горбівненко, Олександр Діхтяренко, Валерій Власюк, Анатолій Терещенко. Незважаючи на холод у повітрі, на душі у всіх було тепло від усвідомлення того, що творчість Осьмачки продовжується в слові талановитих нащадків, а сам він залишається нашим духовним форпостом.
Олена Герасименко з дипломом
Опісля у фантастично прекрасній церкві Різдва Богородиці, отець Василь Шарко відправив панахиду за поетом, що повернувся до земляків у пам’яті, пам’ятнику і книжках, як відродився і храм, у якому його малим хрестили. З його дзвіниці відкривається такий неповторний краєвид з полями, луками, перелісками, садами, ставками і лебедями на них, що мимоволі усвідомлюєш: де ж іще було народитися Поету, як не тут! Священик дозволив задзвонити у нові дзвони, чим присутні залюбки скористалися. І над землею, освяченою трудом місцевого люду і творчістю генія українського слова, попливли урочисті, гучні звуки, мовби закликаючи усіх до пильності. Адже північного звіра ще не вигнано з українського краю, він ще рве серце матері, про що пророкував Осьмачка.
Під час панахиди за Осьмачкою
Отець Василь запросив також оглянути печери, які він копає під храмом, музей стародавностей, який створив у його підвальному приміщенні. „Я будую, щоб не грішити, – каже священик, – відновлюю у якійсь мірі те, що було раніше”. І дійсно – батьки тих, котрі прийшли нині на нашу землю вбивати, колись нищили і цей храм...
Олена Герасименко б’є у дзвін
А потім було й частування. Про нього, як і про доповнення літературного конкурсу матеріальним заохоченням, подбала місцева влада в особі голови Ротмістрівської об’єднаної територіальної громади Ігоря Волошина і старости Куцівки Наталії Вовк. Тож гостей пригостили славнозвісними куцівськими варениками. Та найголовніше – було щире спілкування однодумців і думки про майбутній ювілей з дня народження поета, який досі гуртує навколо себе небайдужих українців. Справжня Україна в наших серцях!
Печери, що копає священик
Олександр Вівчарик,
Фото ПРОЧЕРКУ
реклама
