989 ветеранів та ветеранок у 2024 році звернулися до Черкаського обласного центру зайнятості у пошуку роботи. Це вдвічі більше ніж у 2022. Працевлаштувати на постійну або тимчасову зайнятість вдалося третину з них.
Дані за перший місяць 2025 року будуть відомі наприкінці січня, розповіла Суспільному заступниця директора обласного центру зайнятості Марина Сорокіна.
З її слів, ветерани частіше шукають вакансії за тими спеціальностями, які вони мали до початку війни, або ж їм пропонують перенавчання.
Ветерани російсько-української війни Сергій Головко та Андрій Ситник для вирішення юридичних та соціальних питань, зокрема і працевлаштування, збираються в офісі громадської організації. Андрій 12 років пропрацював у силових структурах, а в 2022 році пішов добровольцем у Збройні сили.
"Був призваний до четвертої танкової бригади у механізований батальйон, це піхота і там служив майже до кінця 2022 року. З літа почали нас дуже активно використовувати в бойових діях, постійні вибухи, обстріли, на жаль, отримав контузію. На той момент я дуже хотів залишитися на службі, але стан мого здоров’я не дозволяв. Коли в мене були думки, про повернення, моя контузія знову нагадувала про себе і я розумію що, на жаль, уже не зможу".
Після демобілізації Андрій почав шукати роботу.
"Хоча б для того, щоб соціалізуватися. Тому що було важко після війни звикати знову до цивільного життя. Я зіштовхнувся з таким, що ветеранів не дуже хочуть брати на роботу. Тобто я спочатку пішов в охорону, оскільки маю цей досвід, ходив на співбесіди. Всіх дуже бентежила моя контузія. Тобто всі начальники охорони з ким я говорив: а чому списався? Я кажу: контузія, дало по слуху, тобто спочатку взагалі пропадав слух на пару хвилин, я не чув зовсім нічого. Всі чують слово контузія і відразу: а, контузія, ну блін це зараз тебе перемкне, ти дістанеш здорового ножа, як у Рембо і почнеш всіх рубати. Я кажу: ні-ні-ні, в мене з цим немає проблем. Перша робота, яку я знайшов — це якраз була служба порятунку в якій я зараз працюю, це комунальна установа Черкаська міська аварійно-рятувальна служба".
Андрій додав, що таку проблему мають майже всі його знайомі ветерани:
"Вони кажуть: розумієш, мені дуже прикро, що я не можу знайти собі роботу. Я не бачу того, що мене хочуть десь бачити, або мені пропонують роботу — бери лопату копай звідси до обіду. Або пропонують сторожем в нічний час за пʼять тисяч гривень. Для людини, яка близько там 10 тисяч гривень витрачає на ліки щомісяця і це без якоїсь державної допомоги, це дуже мало. І вони опускають руки, вони кажуть: я бачу що я не потрібний в цьому цивільному житті. Я вже не маю сил воювати там, там я був потрібний, мені казали що все для тебе, братику, а коли я потрапляю сюди, я бачу, що я нікому не потрібний".
Під час служби отримав поранення і втратив ногу Анатолій Коваль. Пройшов реабілітацію, а потім з протезом повернувся на службу.
"У першу чергу пріоритет був повернутися назад до побратимів, навіть на протезі. Ну це залог того, що ти морально швидко можеш відновитися, в тебе є ціль - повернутися до хлопців з ким ти служив і далі служитимеш".
Повернутися на колишнє місце роботи після війни можуть не всі, тому, додав Анатолій, виникає проблема пошуку нової професії. Він за освітою електрик, до війни працював у приватній охоронній фірмі. Подібну роботу шукав і після поранення.
"Ти приїжджаєш, вони дивляться, що ти військовий з пораненням, і вносять якісь критерії. І якщо в тебе є поранення, є значить контузії, тож зброю тобі не можна. Чому ми зараз скептично ставимося до вибору професії для військовослужбовців? У першу чергу військовослужбовець, що має поранення, до нього не треба жалість. Ми цього не любимо. У першу чергу він такий самий громадянин України як будь-який із нас. Він на роботу може ходити для забезпечення сім’ї і йому треба належна заробітна плата. Щоб він розумів — він відпрацює місяць і отримає належні кошти, а не мінімалку десь у якій сторожці".
Вакансії доводиться підбирати враховуючи стан здоров’я, додав Анатолій Коваль:
"Я можу на протезі цілий день находиться, якщо я не дуже перевтомлююсь. Якщо я за кермом, ну трошки важче, залежно від роботи. Ну ти дивишся по своєму фізичному стану. І такі роботи підбираємо. Багато хто каже, що коли ми повертаємось із зони бойових, ми не готові до суспільства. Ми готові, просто суспільство має бути готове, що в подальшому військовослужбовці, які будуть повертатися, їх буде набагато більше, і люди мають звикнути до цього".
У центрі зайнятості пропонують посади із низькою заробітною платнею, якої ветеранам не вистачає навіть на лікування, додав ветеран та керівник громадської організації "Честь маю" Сергій Головко. Він також має поранення:
"Я ж як інвалід війни, друга група, отримую пенсію. Але ж пенсії, насправді не вистачає. У моєму випадку, наприклад, я після звільнення ще проходив лікування і там це затягнулося. І коли я звернувся до центру зайнятості, то мені сказали — ну, блін, ти ж пізно звернувся, робот особливо немає. Ну ось, такі всякі, на які ти фізично не зможеш, наприклад, працювати".
Тому, розповів Сергій, ветерани намагаються шукати роботу і самостійно.
"Зараз побратим покликав мене працювати при обласній раді «Ветеран ПРО», ну відділ, який займається ветеранами. По-перше, жити за щось треба, по-друге, коли людина зайнята, тим паче якщо говоримо про ветерана, менше всякі таргани лізуть в голову і людині краще живеться. З керівниками комунальних підприємств спілкувався, щоб, заповнювати попит на чоловічі посади ветеранами. Це золота жила для будь-якого власника бізнесу, чи керівника якогось підприємства. Тому що ветерана в армію вже не заберуть. Його сміливо можна навчати, він залишиться, буде працювати".
Зі слів Сергія Головка, нині ветерани які вже пройшли реабілітацію, шукають себе в спорті, у громадських організаціях аби стати корисними. А працевлаштування для них, це швидша соціалізація у цивільному житті.
"Навіть такі ветерани, які, на перший погляд, не дуже активні, коли їх долучаєш до якихось заходів, до роботи, і вони бачать результат своєї діяльності, що від них щось залежить, що вони комусь допомогли, вони включаються і стають дуже активними".
Як розповіла заступниця директора черкаського обласного центру зайнятості Марина Сорокіна щороку кількість ветеранів, які звертаються у пошуку роботи збільшується. Наприклад, у 2022 році таких осіб було 510 — з них працевлаштували 259. У 2023 році із 304 людей — роботу знайшли 56. Нині на обліку перебуває ще 200 ветеранів.
"Ми в першу чергу шукаємо роботу за тими професіями і спеціальностями, які вони мали до війни. Якщо ми не можемо знайти роботу, то допомагаємо отримати нову професію та спеціальність. Торік близько 70 ветеранів пройшли професійне навчання за направленням служби зайнятості. Отримали такі професії, як оператор котелень, водій-навантажувач, тракторист. Отримували наші ветерани також ваучери. Це ті ветерани, які не мали статус зареєстрованого безробітного, але скористались програмою ваучер, тобто пройшли навчання за кошти фонду загального обов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Коштом ваучера можна отримати не тільки робітничу професію, але і вищу освіту".
Ще один спосіб працевлаштування — отримати грант на власну справу, додала Марина Сорокіна. Ця програма для ветеранів та членів їхніх родин запрацювала наприкінці 2023 року, нині реалізовано 35 проєктів на суму 14,5 мільйона гривень.
"До 500 тисяч можуть отримати члени родин, а до мільйона гривень самі ветерани або ветеранки. Цим проєктом можуть скористатись як просто фізичні особи, так і фізичні особи-підприємці, а також юридичні особи, тобто ті, хто відносяться до мікро та малого бізнесу. Сфери різні — це і станції технічного обслуговування, це і кав'ярні, це і переробка сільськогосподарської продукції, це надання різноманітних послуг".
реклама
