Понад 40 тисяч дітей упродовж навчального року охопив заходами Центр національно-патріотичного виховання ім. П. Наконечного. Його директорка Юлія Кріт в інтерв’ю розповіла над чим сьогодні працюють, як це - мотивувати молодь до таборування і вечорниць та яке місце у вихованні молоді має займати національно-патріотичне виховання.
Розкажіть, якими основними напрямами сьогодні опікується Центр?
Займаємося патріотичним вихованням, туризмом та краєзнавством вже понад 70 років. Проводимо безкоштовні гуртки, координуємо різні обласні заходи та співпрацюємо з усіма закладами освіти.
У нас сформувалася заряджена команда і співпрацюємо з мотивованими й активними педагогами. Часто нові колеги, які лише чули про нас, остаточно стають частиною команди після того, як беруть участь у наших проєктах. Ми – туристсько-патріотична родина, і виховники ведуть за собою дітей, що для нас надзвичайно важливо.
Самі ж діти приходять завдяки інформації у соцмережах, «сарафанному радіо», запрошуємо через педагогів тощо. Минулого навчального року (вересень-червень) ми охопили 40 260 дітей заходами й пишаємося цим.
Які плани на осінь? Що чекає на вихованців?
Заплановані традиційні змагання зі спортивного орієнтування та пішохідного туризму. Продовжимо проєкт «Черкаські пороги» для джур: екскурсії, квести містом. Він допомагає дітям відкривати для себе Черкаси й область. Багато хто з учасників останніми роками взагалі не бував у Черкасах, і для них це справжня подія.
Також хочу зробити спільний проєкт з організацією «Поклик Яру» – туристичні змагання в Холодному Яру. Сподіваюся, вже восени зможемо провести одноденний турнір.
У місті відбудеться другий краєзнавчий фестиваль «Мій край, моя гордість» на тему українських весіль. Традиційно організуємо польовий вишкіл у Холодному Яру для педагогів-виховників, адже вони заряджають дітей і самі долучаються до нашої роботи. Продовжуємо і проєкт «Мандри відважних», куди запрошуємо керівників гуртків, освітян і громадських діячів.
У чому полягає робота у напрямку національно-патріотичного виховання?
Офіційно центром національно-патріотичного виховання ми стали у квітні 2024 року. Але ще з моменту появи гри Сокіл “Джура” ми розвивали цей напрям. З початком російсько-української війни стало зрозуміло, що патріотичне виховання – один із ключових пріоритетів. Усі наші заходи пронизані ним.
Якщо це краєзнавство – діти досліджують історію, традиції, відвідують музеї. Якщо спорт – у змаганнях також є елементи патріотизму. Ну, і звісно ж гра «Джура» – це ціла система, яку ми розвиваємо понад 15 років.
Маємо багато конференцій, досліджень про видатних особистостей і рідний край. Є проєкт «Герої». Він починався як «Герої не вмирають», згодом переріс у «Герої серед нас». Майже рік тому ми створили платформу «Герої серед нас на щиті», де рідні та друзі можуть розмістити історії полеглих захисників. Діти ж досліджують як пам’ять про полеглих, так і подвиги нинішніх захисників.
Ідей у нас багато, і проєктів багато. Наша ціль – це, щоб кожен проєкт містив у собі частинку патріотизму, щоб в будь-якому випадку діти пишалися, що вони українці.
Що найбільше захоплює дітей?
Мабуть, «живі» заходи. Ті, де вони можуть бути собою, без тиску: що треба зробити, виграти, відповісти. Прості, на перший погляд, речі – табори, вишколи, проєкти на кшталт «Черкаських порогів», мандрівки й походи. Якщо дитина один раз спробувала – вона обов’язково повернеться. Хоча й спортивні змагання, наприклад з орієнтування, приносять своїм фанатам не менше радості.
Чи змінилася робота Центру після початку повномасштабного вторгнення?
Підходи залишилися тими самими, але виклики стали серйознішими. Команда Центру, яка сформувалася наприкінці 2023 року, не боїться брати на себе відповідальність за організацію заходів навіть у воєнний час. Ми показуємо педагогам і дітям, що на наших подіях безпечно й усе організовано належним чином.
Ми більше почали працювати з педагогічними працівниками, щоб вони вже приводили до нас своїх учнів. Звичайно, війна вплинула і на формати: тепер у центрі будь-який захід має патріотичний зміст. З’явилися нові проєкти, наприклад «Герої серед нас».
Через COVID і війну в нас була п’ятирічна пауза в окремих напрямках, як-от таборування чи змагання з туризму й орієнтування. У 2024 році ми їх відновили. Онлайн-вікторини поступово змінилися на живі зустрічі. Сьогодні з 40 тисяч учасників понад 15 тисяч беруть участь саме в очних заходах.
Які формати найбільше резонують із молоддю?
Табори, вишколи, будь-які заходи, де вони можуть навчатися, знайомитися, проявляти себе, спільнодіяти. Для них важливо сьогодні “проживати життя”, бути офлайн, не виконувати рутину, а відкриватися, ділитися емоціями й говорити про те, що справді хвилює.
Які зміни бачите в поведінці молоді?
Проаналізувавши свої 15 років роботи можу сказати, що наша молодь змінюється і це закономірно, ніхто не стоїть на місці. Чи ці зміни позитивні, сказати не берусь. Так, дітям зараз складніше відкриватися, говорити про емоції чи проживати їх. Щоб вони змогли це зробити, потрібна особлива подія, щось нове й нестандартне.
Чи співпрацює Центр із військовими, ветеранами та волонтерами?
Так, і дуже давно. Починаючи з 2011 року, коли ми активно долучилися до гри «Джура». Там були блоки з військовими, ветеранами й волонтерами. Відтоді ця співпраця лише посилюється. Вони допомагають у навчанні, комунікації, співорганізації заходів.
Багато колишніх учасників «Джури» зараз на фронті, ми з ними тримаємо зв’язок. Вони передають подарунки дітям, а ті відповідають. Це двостороння щира комунікація.
Був випадок: на одному з таборів військовий-прикордонник розчулився до сліз, коли діти подарували йому свої браслети й обереги. Вони навіть не знали, що зустрінуться з військовими. У такі моменти видно: діти слухають інакше, коли з ними щиро говорять як із рівними, коли діляться важливим.
Наприклад, під час навчання з домедичної допомоги хлопці з бойовим досвідом ділилися реальними ситуаціями, що з ними траплялися. Це був не звичайний урок з домедички, де дитина просто слухає, як треба допомагати постраждалому. Це однозначно потрібна комунікація, я думаю, і військовим, і дітям. Це якраз про той рівень патріотизму, щоденність, щирість і про живе спілкування.
Згадала ще один випадок із таборування. Була вечірня ватра. До дітей приїхали рідні. один з них прямо з Сум, із передової. Вони не хотіли говорити, виступати, але діти дуже хотіли їх слухати й попросили розповісти про свій досвід, а потім щиро подякували, сказали всілякі важливі слова. Виявилося що один із цих хлопців займався Джурою і був у нас на таборі у 2015 році. І він каже: “О, класно, я теж був на такому таборі, в мене є футболка “Джура”. Це змотивувало мене піти навчатися у військовий навчальний заклад”.
Думаю, щось ось така жива комунікація, не нав’язана - це найкраща можливість розповісти нашій молоді про цю війну, її ціну і за що ми боремося.
Чи був у роботі в цьому центрі, або загалом у практиці з дітьми, момент, який розчулив?
Я взагалі люблю те, чим займаюся. Якщо з останнього – це наше таборування. Я, як керівник закладу, вручала подяки переможцям, таборовій старшині. Це завжди особливі моменти. І вже наприкінці діти питають: «А собі?» Я кажу: «Ну, собі? Ні. Як я сама собі напишу подяку?» Ми посміялися і забули.
Коли табір закінчувався, підходять кілька дітей:
– «Волошко» (мій таборовий псевдонім – «Волошка»), можна тебе на хвилинку?
Я погоджуюсь. Вони приносять великий ватман, на якому написали подяку: «Волошці за всі важливі моменти…» та залишили свої підписи й відбитки долоньок.
Тепер це висить у мене в кабінеті. І коли стає важко, я дивлюся на цей плакат і нагадую собі, що суть зовсім в іншому.
З гуртківцями надихає інше. Наприклад, коли вони питають: «Коли ми підемо в похід?» У кінці походу всі бурчать: «Юль, ми втомилися», «Скільки ще будемо йти?», «Хочемо додому», «Хочемо снікерс». Але я знаю цей сценарій. Кажу: «Добре, приносьте спорядження – поговоримо». Через два дні приносять: «Юль, коли ми підемо в похід?» Значить, їх це зарядило, і вони хочуть знову. Оці моменти дуже мотивують.
Що порадите батькам, які хочуть виховати дитину в традиціях національно-патріотичного виховання?
Найперше – особистий приклад. Дитина більше дивиться, ніж слухає. Вона копіює дії, які бачить у середовищі, й проживає їх.
Я теж мама, і для мене дуже важливі критичне мислення та медіаграмотність. Тому що вдома ти можеш дати хороший приклад, але зовнішній вплив теж колосальний.
Активна громадянська позиція батьків також формує дитину. Читання, культурний розвиток – прості речі, які формують світогляд, любов до України, бажання жити тут і працювати для країни.
Виконавчий апарат обласної ради
