Птиця Петро Васильович, житель села Пекарі, нещодавно відзначив свій 100-й день народження.
Його життя — це столітній літопис, прожитий із гідністю, стійкістю та любов’ю, повідомляє Канівська міська рада.
З привітаннями та подарунками від Канівської громади до іменинника завітали начальник управління соціального захисту населення Анатолій Пилипенко та голова ради ветеранів Василь Тулін.
Фото: kaniv-rada.gov.ua
Петро Васильович народився 16 листопада 1925 року в мальовничих Пекарях. Батька він майже не пам’ятає — той помер, коли хлопчику було трохи більше року. Виховала його мама, жінка сильної вдачі, яка виховала у синові чесність, працелюбність і любов до рідної землі. Закінчивши 7 класів, юнак у 1941 році потрапив на Донбас у Костянтинівку, де два роки працював у сільському господарстві.
У 1943-му Петро Птиця повернувся до рідного села — уже окупованого німцями. Життя тоді висіло на волосині: під час одного з бомбардувань хлопець був поранений уламком. Згодом окупанти відправили його до Канева, де він вантажив зерно, призначене для вивезення до Німеччини, та копав бліндажі. Після цього його, як і тисячі інших українців, вивезли на примусові роботи до Німеччини.
Після повернення додому Петро Васильович п’ять років служив в армії. То була важка служба — час відбудови країни. Повернувшись до Пекарів, він застав рідне село в руїнах. Разом із мамою почав відбудовувати дім — своїми силами, з нуля, з вірою в завтрашній день.
Прагнення до знань привело його до Київського державного університету, де він вступив на заочне відділення та здобув професію бібліотекаря. Після навчання працював у заповіднику та бібліотекарем. Згодом чоловік одружився, разом із дружиною побудував дім, виховав дітей. Сьогодні він — вдівець, але оточений увагою та повагою односельців.
Попри столітній вік, Петро Васильович зберіг добрий гумор і життєвий оптимізм. Щодня натщесерце він п’є настоянку, яку готує сам. Її рецепт тримає у секреті, однак натякає, що це і є рецепт довголіття.
У його житті — війна, примусова праця, повоєнна відбудова, здобуття освіти, виховання дітей і праця на благо громади. Це доля справжнього українця, який пройшов крізь усі бурі ХХ століття та зустрів нове — із гідністю та жагою до життя. Петро Васильович — не просто довгожитель. Він — частинка історії Пекарів, Канівської громади та України, жива пам’ять про той буремний час на зламі століть.
реклама
